Джордж Мартін - Буря Мечів

Клеос, який під плащем мав сюрко з вежами-близнючками дому Фреїв і золотим левом Ланістерів на гербі.— Нас чекає далека дорога, не варто між собою воювати.

— Воюю я з мечем у руці, брате. А я говорив до леді. Скажи-но мені, дівко, на Тарті всі жінки такі ж погані, як ти? Якщо так, шкода мені чоловіків. Мабуть, вони, живучи на тій жахливій горі в морі, й не знають, які бувають справжні жінки.

— Тарт прегарний,— буркнула дівчина, крутячи весла.— Його прозивають Сапфіровим островом. Мовчіть, чудовисько, щоб мені не довелося вас заткнути.

— Вона теж грубіянить, хіба ні, брате? — звернувся Джеймі до сера Клеоса.— Але хребет вона має, цього не відняти. Небагато чоловіків зважаться в лице обізвати мене чудовиськом.

«Хоча позаочі обзивають вільно, понад усякий сумнів».

Сер Клеос нервово кашлянув.

— Леді Брієнна, безперечно, наслухалася цих побрехеньок від леді Кетлін. Старки не мають надії здолати тебе стилетом, то вдаються до отруйного стилоса.

«Вони вже здолали мене стилетом, ти, дурню безбородий». Джеймі хитро посміхнувся. В хитрій посмішці, якщо постаратися, люди можуть прочитати що завгодно. «Кузен Клеос і справді проковтнув цей казанок лайна — чи просто намагається втертися в довіру? Що у нас тут — щирий баран чи підлабузник?»

А сер Клеос тим часом блаженно лепетав:

— Людина, здатна повірити, що побратим королівської варти може скривдити дитину, просто не розуміє, що таке честь.

«Підлабузник». Якщо по правді, Джеймі гірко пожалів про те, що викинув Брандона Старка з того вікна. Коли хлопець відмовився помирати, Серсі не припиняла пиляти брата. «Йому всього сім років, Джеймі,— картала вона його.— Навіть якщо він і зрозумів, що бачив, можна було просто його залякати, щоб мовчав».

«Я не подумав, що ти...»

«Ти ніколи не думаєш. Якщо хлопець отямиться й перекаже батькові, що він бачив...»

«Якщо, якщо, якщо,— Джеймі потягнув її собі на коліна.— Якщо отямиться, ми скажемо, що йому все це наснилося, обізвемо його брехуном, а в крайньому разі мені доведеться вбити Неда Старка».

«Ти уявляєш, як тоді вчинить Роберт?»

«Хай Роберт чинить, як йому заманеться. Якщо доведеться, я проти нього війною піду. Співці згодом назвуть її Війною за піхву Серсі».

«Джеймі, пусти мене!» — розлютилася вона, силкуючись підвестися.

Натомість він поцілував її. Якусь мить вона опиралася, та згодом вуста її розтулилися назустріч йому. Він пам’ятав присмак вина та гвоздики в неї на язиці. Вона затремтіла. Рука його ковзнула їй під корсет і смикнула, розриваючи шовк, вивільняючи груди, і на деякий час вони забули про малого Старка.

Невже Серсі згадала про нього й найняла отого чоловіка, про якого казала леді Кетлін, щоб хлопець точно вже ніколи не отямився? «Якби вона зичила йому смерті, вона послала б мене». Та й не схоже це на неї — обрати найманця, який так по-королівському напартачить з цим убивством.

Униз по ріці, на сколиханій вітром поверхні води, мерехтіло світанкове сонце. Південний берег був червоний і глинистий, гладкий як дорога. В ріку вливалися менші ручаї, а береги були захаращені гнилими стовбурами потонулих дерев. Північний берег здавався дикішим. Над головою вивищувалися стрімкі — двадцятифутові — кам’янисті кручі, увінчані купками буків, дубів і каштанів. Попереду на пагорбах Джеймі помітив сторожову вежу, яка з кожним ударом весел усе росла. Та ще навіть не наблизившись до неї, Джеймі знав, що вона покинута: побиті вітром мури геть заросли повзучою шипшиною.

Коли вітер перемінився, сер Клеос допоміг здоров’ячці підняти вітрило — цупкий трикутник смугастої червоно-синьої парусини. Від цих кольорів Таллі тільки й чекай біди, якщо раптом на ріці подорожні наскочать на Ланістерів, однак іншого вітрила не було. Брієнна взялася за стерно. Джеймі, побрязкуючи ланцями, підняв шверт, і після цього човен, якому сприяли і вітер, і течія, полетів швидше.

— Можна було б зекономити цілий шмат дороги, якби ви відвезли мене до батька, а не до брата,— зауважив Джеймі.

— Дочки леді Кетлін — на Королівському Причалі. Я повернуся з дівчатами або не повернуся зовсім.

Джеймі обернувся до сера Клеоса.

— Кузене, позич мені свого ножа.

— Ні,— напружилася жінка.— Озброїти вас я не дозволю.

Голос у неї був твердий як камінь.

«Вона мене боїться, навіть у кайданах».

— Клеосе, тоді мені доведеться попросити тебе поголити мене. Бороду лиши, але з голови знімай усе волосся.

— Наголо? — запитав сер Клеос.

— У королівстві Джеймі Ланістер відомий як безбородий лицар з довгими золотими кучерями. На голомозого чолов’ягу з брудною рудою бородою ніхто не звертатиме уваги. Поки я в ланцях, не хочу, щоб мене хтось упізнав.

Кинджал міг би бути й гостріший. Клеос мужньо різав і пиляв волосся, продираючись крізь ковтуни й викидаючи пасма за облавок. Золоті кучері плавали поверхнею води, і їх потроху зносило назад. Коли кучма зникла, вниз по шиї поповзла воша. Піймавши її, Джеймі розчавив її об ніготь на великому пальці. Сер Клеос тим часом позбирав ще кілька вошей у нього на голові й поскидав у воду. Джеймі занурив голову в ріку, а тоді попросив сера Клеоса підгострити лезо, перш ніж зголювати рудувату щетину. Після цього він трохи підрізав і бороду.

У воді віддзеркалився незнайомець. Він був не тільки голомозий, а ще й наче постарів років на п’ять у темниці: обличчя схудло, а під очима залягли кола, яких він не пригадував. «Так я не дуже схожий на Серсі. Їй це не сподобається».

По обіді сер Клеос задрімав. Його хропіння нагадувало ґелґіт, з яким паруються гуси. Джеймі витягнувся, спостерігаючи, як мимо пропливає цілий світ: після темної камери кожен валун, кожне дерево здавалися дивом.

З’явилося і так само зникло кілька однокімнатних халуп, збудованих на високих палях, від чого вони нагадували чапель. Та не було і знаку, щоб там хто-небудь мешкав. Над головою пролітали птахи, співали серед дерев уздовж берега, а ще Джеймі помітив сріблясту рибу, що розтинала воду. «Пструг Таллі, погана прикмета»,— подумав Джеймі, поки не угледів ще гіршу: одна з колод, яку вони проминули, виявилася мерцем — безкровним і набряклим. Його малиновий плащ, безперечно ланістерівський, заплутався в корінні поваленого дерева. Цікаво, подумав Джеймі, чи не був він з цим мерцем знайомий?

Зубці Тризуба — найлегший шлях возити приріччям крам або людей. За мирних часів подорожнім би траплялися рибалки на своїх яликах; униз за течією сплавлялися б на жердинах баржі з зерном; з плавучих яток купці би продавали голки й сувої тканини;