Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 5

Вранці Агата прокинулась від будильника, позаймалась йогою, щоб трохи збадьоритись і пішла в душ. Зустріч з юристом була призначена на дванадцяту годину, але потрібно було нагодувати сніданком сина, поснідати самій, зібратись і доїхати до офісного центру. Коли вона спустилась у вітальню, мати вже не спала, а сиділа на дивані і щось дивилась у планшеті.

- Доброго ранку, - промовила Агата, наближаючись до матері.

- Доброго ранку. Данилко ще спить?

- Так. Зараз приготую його улюблену вівсянку з бананом і корицею. Ти каву будеш? - спитала у матері дівчина, направляючись у кухню.

- Дякую. Не відмовлюсь, - відповіла Ірина Данилівна, з посмішкою дивлячись на дочку. Все ще дивуючись, якою Агата стала дорослою і самостійною, материнство змінило її.

Після сніданку і кави, Агата пішла збиратись. Для зустрічі обрала світлий брючний костюм і човники на високих підборах. Своє підстрижене до плечей волосся, вклала на косий проділ. 

- Матусю, ти така гарна! - промовив Даня, побачивши Агату при повному параді.

- Ти ж мій хороший, - поцілувала сина у маківку. - Синочок, мені знов потрібно піти у справах, але завтра, обіцяю, ми обов’язково проведемо цілий день разом.

- Добре. Вирішуй свої справи. А я поки з Оленою Микитівною в перегони пограю.

- Бувай, мій любий хлопчику, - ще раз поцілувавши сина, Агата вийшла з будинку до таксі, що вже чекало на неї.

За півгодини Агата стояла в прийомній сучасної офісної будівлі, де знаходиться потрібна їй адвокатська фірма і чекала, коли її запросять. На зустріч вона приїхала трохи завчасно, адже боялась спізнитись через затори.

- Осецька Агата Юріївна? - звернулась до неї молода секретарка з ресепшена.

- Так, це я, - відповіла дівчина, підходячи до стійки.

- Євген Сергійович затримується на попередній зустрічі, тому попросив вас прийняти свого партнера. Я зараз його наберу, і за пару хвилин ви зможете пройти.

Агата присіла на диванчик і, скориставшись ситуацією,  подзвонила мамі. Тому, розмовляючи, вона не чула розмови секретаря зі своїм другим босом.

- Агато Юріївно, ви можете пройти. На вас вже чекають, - і вона вказала на двері поряд з кабінетом Любимова.

І тільки зараз Агата помітила табличку з прізвищем та ініціалами іншого партнера. “Цього просто не може бути!” - подумала вона, стоячи поряд з кабінетом в нерішучості.

- Проходьте! Станислав Валерійович вас очікує. 

Останні слова тільки підтвердили її здогад. Агата натисла на ручку і на  нетвердих ногах увійшла в середину.

Кабінет Вітренко знаходився на вісімнадцятому поверсі і крізь панорамні вікна був огляд на центр міста і море. Кремезний стіл з темного дерева, пара світлих крісел, шкіряний диван, низький скляний столик поряд і декілька картин в стилі імпресіонізму, ось і вся обстановка цього величезного простору.

Стас, вдягнений в темний діловий костюм, стояв обличчям до вікна, руки знаходились в кишенях штанів. Навіть під піджаком вгадувались рельєфні м’язи. Стрижка стала коротшою, ніж він носив раніше. Їй раптом шалено захотілось підійти і обійняти ці напружені плечі, прошепотіти, як вона сумувала всі ці роки і знову розчинитися у карих вирах його очей.

Минуло майже шість років з того часу, як вони бачились востаннє. Та як виявилось, шість років - це замало для того, щоб забути те, що було між ними. Як і будь-яка дівчина, Агата уявляла собі зустріч з колишнім коханим. І, звісно, вона повинна виглядати бездоганно, що відповідає дійсності, та, найголовніше, бути максимально байдужою. А ось із цим виявилося важче. Адже її серце цієї миті було готово вистрибнути з грудей, а ноги ледь тримали.

- Вітаю, Агато Юріївно! - пролунав низький голос з легкою хрипотою, від якої у дівчини відразу з’явились сироти на шкірі, а в животі ожили давно померлі метелики. “Ні. Я не можу й досі на нього так реагувати!” Наступної миті Стас повернувся і її поглинула безодня його темного погляду. На його обличчі змінюється декілька емоцій: від впізнавання, невіри до холодного презирства, аж поки його погляд не стає холодним і беземоційним. Від цього погляду Агаті стає фізично боляче. На неї зараз дивиться не її хлопчик-вітер, а абсолютно чужий дорослий чоловік. Хоча чого вона очікувала, після того як вчинила у минулому?

 

- Добрий день, Станиславе Валерійовичу, - так само холодно відповіла вона, намагаючись, щоб її голос звучав впевнено. Хоча від хвилювання її долоні стали вологими, і її кидало то в жар, то в холод. 

Він змінився. Став ще гарнішим, більш мужнім і впевненим. Легка неголеність, та сама лінія губ, м’якість яких вона все ще пам’ятає, наче все було лише вчора, ямка на вольовому підборідді.

- Присядемо? - жестом запрошує він до столу.

- Так, звісно, - дівчина сідає в одне з крісел. Стас сідає навпроти в таке саме, закидуючи ногу на ногу. На такій відстані вона відчуває аромат його парфуму.

- Що такого сталось, що ви кинули все і прилетіли з самого Лондона? - промовляє чоловік з нотками сарказму. У його погляді призирство. Він став більш жорстким і цинічним. Звісно, він має право так поводитись через те, як вона вчинила колись. Та від цього колючого погляду і уїдливих слів, Агаті захотілось просто зараз встати і піти. Однак, вона нагадала собі заради чого вона прийшла. Тому дівчина стримала свій порив і намагалась заспокоїтись. На скільки це взагалі було можливо поряд з цим чоловіком, та пояснити суть справи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍