Yevhenii Nahornyi - N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi

Розділ 3: Падіння ‘’N.A.S.T.R.O.M.A’’

Коридори шатла тремтіли, наче його металеве серце розривалося зсередини. Марк і Чарлі мчали щосили, ухиляючись від іскор, уламків і потоків диму, що вже заповнювали простір. Капсула була близько — лише кілька десятків метрів, але кожен крок здавався вічністю. 
— Швидше, Марк! — закричав Чарлі, оглядаючись назад. Задня частина коридору вже почала обвалюватися, перетворюючись на хаос вогню і металу. 
— Я стараюся! — задихаючись відповів Марк, відчуваючи, як легені пече від диму. 
Нарешті вони досягли біолабораторії. У кутку приміщення, майже невидима за шафами з обладнанням, стояла невелика аварійна капсула. Її світлодіоди миготіли зеленим, сигналізуючи про готовність до запуску. 
Чарлі кинувся до панелі управління, швидко вводячи код активації. 
— Вона ще працює, — сказав він із полегшенням. 
— І це капсула на одного, — пробурмотів Марк, озираючись на вузький простір всередині. 
— У нас немає вибору, — Чарлі потягнув його до люка. — Сідаємо обидва, і якось виживемо. 
Вони залізли всередину, тісно притулившись одне до одного. Для двох дорослих чоловіків місця майже не залишалося. Марк ударився головою об стіну, намагаючись зігнути ноги, а Чарлі вперся плечем у панель управління. 
— Справжній "люксовий" клас, — саркастично пробурмотів Марк, хоч його обличчя було спітніле від напруги. 
Чарлі ввів команду на запуск. Капсула почала гуркотіти, коли система активації запрацювала. 
— Тримайся міцніше, зараз буде не до жартів, — попередив Чарлі. 
В цей момент різкий гул наповнив капсулу. Вони відчули, як тиск різко зріс, і люк із гучним хлопком закрився за ними. Лише секунду потому сталося те, чого вони боялися: корпус шатла дав тріщину, і місток, де розташовувалися основні капсули, відірвався. 
— О, ні! — Марк із жахом глянув на екран, який показував, як величезний шматок шатла, заповнений капсулами з екіпажем, загорівся і почав падати вниз, охоплений полум’ям. 
— Вони… — голос Чарлі зірвався. Він намагався щось сказати, але слова не знаходилися. 
Капсула підстрибнула, ніби її викинули зі шлейфу хаосу. За лічені секунди вони залишили шатл позаду, але полум’яний вибух позначив його останні миті в небі. 
— Усі… вони… — прошепотів Марк. 
— Ми не знаємо напевно, — коротко відповів Чарлі, стискаючи кулаки. — Може, хтось вижив. 
Але обличчя обох говорили більше за слова: надія була примарною. 

Тим часом у Ніки

“Капітанка Ніка летіла в своїй капсулі, спостерігаючи за екраном, що показував загибель основного модуля з капсулами екіпажу. У її грудях відчувся різкий біль, схожий на удар, що пройшов крізь усе тіло. Вона не могла дихати, не могла повірити. 
"Це моя провина… Я мала щось зробити, щоб врятувати й шатл, й команду," — промайнуло в її думках. Її руки тремтіли, хоча обличчя залишалося холодним. Вона наказала їм евакуюватися, вірячи, що це правильно, але тепер екран показував лише вогонь і попіл. 
Відчай огорнув її, але всередині зароджувався і ще сильніше кричав інший голос: "Зараз не час ламатися. Є ті, хто вижив. Їм потрібна капітанка. Потрібна я." Вона стиснула кулаки, зібравши залишки своєї сили. Її обов’язок ще не закінчено.” Капсула врізалася в атмосферу планети, несамовито тремтячи. Ремені безпеки врізалися в їхні тіла, обмежуючи рух. Кожен удар об повітряні шари відчувався як удар молота. 
— Ще трохи! — закричав Чарлі, тримаючись за панель, коли капсулу підкинуло черговим потоком. 
— Тримаюся! — відгукнувся Марк, але в цей момент його праву ногу різко смикнуло вбік. Від різкого болю він скрикнув. 
— Що сталося? — Чарлі повернув голову. Паралельна історія: Як Марк і Чарлі отримали свої травми ‘‘Усе почалося, коли корпус шатла "N.A.S.T.R.O.M.A." почав руйнуватися від напруги, спричиненої аварійною декомпресією. Метал тріщав, а уламки сипалися навколо, перетворюючи коридори на пастки. Під час бігу Марк кілька разів ледь не оступився, коли під ногами підлога раптово скривлюється чи покривалася уламками. 
Коли вони досягли біолабораторії, Чарлі, намагаючись якомога швидше відкрити аварійну капсулу, необережно вдарився рукою об кут панелі управління, а з верху впав ящик прямо на той кут. Тріск у мізинці відгукнувся гострим болем, але часу звертати на це увагу не було. Він продовжував працювати однією рукою, поки інша мимоволі здригалася від пошкодження. 
Марк отримав свою травму пізніше, вже в капсулі. Коли шатл вибухнув і капсула різко увійшла в атмосферу, сильна турбулентність підкинула їх усередині. Через обмежений простір його права нога вдарилася об стінку капсули, а Чарлі став на неї. Сила удару була настільки великою, що щиколотка отримала вивих. 
Після жорсткої посадки на чужій планеті ремені безпеки врізалися в їхні тіла, залишаючи синці й забої. 
Чарлі, намагаючись піднятися, усвідомив, що мізинець остаточно пошкоджений через напруження під час приземлення. А Марк, пробуючи поворухнути ногою, зрозумів, що травма щиколотки стане для нього серйозною перешкодою’’. 
— Щиколотка! — крізь зуби простогнав Марк. 
Чарлі не встиг відповісти, бо в цей момент капсула з гуркотом врізалася в землю, зробивши кілька обертів і зупинившись серед чужих скель.

Всередині все стихло. Важке дихання наповнювало простір, а в головах двох чоловіків лунав дзвін від різкого удару. Чарлі розблокував ремені й спробував підвестися, але його рука боляче сіпнулася. 
— Мізинець… здається, зламаний, — пробурмотів він, хапаючись за травмовану руку. 
Марк теж спробував підвестися, але відчув, як гострий біль пронизав його праву ногу. 
— Щиколотка вивихнута, — сказав він, стискаючи зуби. — Це ще не найгірше, але ми в біді. 
Чарлі обережно розкрив люк і визирнув назовні. Світло інших сонць заливало незнайому планету. Їх оточували скелясті утворення, червонуватий ґрунт і дивні рослини, які виглядали немов суміш моху та коралів. 
— Шатл… — сказав Марк. — Він упав недалеко. 
Чарлі оглянув горизонти й кивнув: на відстані приблизно 40 кілометрів виднілися рештки корабля. Дим здіймався в небо, сигналізуючи про місце аварії. 
— Ми не знаємо, чи хтось вижив, — сказав Чарлі, обернувшись до Марка. 
— Але є шанс, — Марк подивився на нього серйозно. — Якщо вони живі, нам потрібно їх знайти. 
— І дізнатися, чи залишилося там обладнання для виживання, — додав Чарлі, знову поглянувши на невідому планету. 
Вони мовчки вилізли з капсули, дивлячись на незнайомий світ, який тепер став їхньою реальністю. 
Попереду був шлях, який визначить їхню долю, але вони ще не знали, чи готові до нього. Чарлі полегшено зітхнув, вдихаючи тепле, хоча й дещо дивне, повітря планети. Воно було густіше за земне, і легкий присмак заліза ледь помітно лоскотав ніс. Вибравшись із капсули, він окинув поглядом околиці. 
— Ну що ж, Марку, вітаю нас із приземленням. 
Марк, підперши голову руками, сидів на підлозі капсули й стискав пошкоджену щиколотку. Його обличчя перекосилося від болю, але саркастичний вогник в очах ще залишався. 
— Схоже, "перший контакт" із цією планетою в нас не дуже вдався, — пробурмотів він. — Замість феєрверків — купа диму й двоє покалічених науковців. 
— Все одно могло бути гірше, — знизав плечима Чарлі, роздивляючись горизонт. — Ми живі. Це вже непоганий початок. 
Марк похитав головою, зібравши сили, щоб підвестися. 
— Знаєш, я так подумав... наступного разу нехай міжзоряні експедиції лишаються для сміливців з ідеальним здоров’ям. 
Чарлі, хоч і тримався серйозно, не стримав посмішки. 
— Як твоя нога? 
— Схоже на вивих. Ходити зможу, але не швидко. А як твоя рука? 
Чарлі поворушив пальцями, кривлячись від болю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍