Дроянда - Тіні минулого , Дроянда

Розділ 8: За дверима без часу

Коли вони переступили поріг, світ навколо став іншим. Стеля зникла, а замість неї розкинулося темне небо, всіяне незліченними зірками. Але це було не звичайне небо. Зірки рухалися, наче жили своїм власним життям, створюючи химерні візерунки, що змінювалися щосекунди.

Під ногами не було землі, лише відчуття легкості, ніби вони стояли на самій пустоті. Повітря було густим і наповненим шепотом – голоси невидимих істот перепліталися, нашіптуючи щось нерозбірливе.

— Що це за місце?.. — прошепотіла Ліза, озираючись навколо.

— Тут немає часу, — відповів Орест, вдивляючись у нескінченний простір. — Ми потрапили в щось більше, ніж просто ілюзія.

Вікторія простягнула руку вперед, і одразу перед нею з’явився силует. Це була стара жінка з довгим білим волоссям, її очі сяяли сріблястим світлом. Вона не рухалася, лише дивилася на них, ніби чекала.

— Хто ти? — запитав Дмитро

— Я та, хто пам’ятає, — відповіла вона голосом, що лунав ніби зсередини їхніх власних думок.

— Пам’ятає що? — Анна відчула, як її серце стислося.

— Все. Всі ваші дороги, всі ваші вибори. Все, що було і що могло бути.

Вона махнула рукою, і навколо них раптом почали проявлятися картини – сцени з їхнього життя. Але це були не лише спогади. Це були альтернативні версії їхньої долі.

Анна побачила себе в майбутньому – її руки були вогняними, її очі горіли синім полум’ям. Вона стояла на троні, а перед нею схилялися натовпи людей. Але її погляд був холодним, відстороненим.

— Це не я… — прошепотіла вона.

— Це те, ким ти могла стати, якби обрала інший шлях, — відповіла стара.

Ліза побачила себе щасливою, серед друзів, з яскравою усмішкою. Але ця картина повільно розсипалася, ніби була лише маревом.

— Це можливо, але лише якщо ти віриш у це, — прошепотіла стара.

Орест побачив себе старим і самотнім, його влада була великою, але поруч не було жодної живої душі.

— Влада без любові – це порожнеча, — промовила жінка, дивлячись на нього.

Вікторія бачила битву, в якій вона була сліпою від власної магії, і це жахало її.

— А якщо я не хочу цієї долі? — запитала вона.

— Тоді зроби вибір. Кожен з вас має зробити вибір.

Картини зникли, і вони знову опинилися в темряві. Лише сріблясті очі старої світилися перед ними.

— Як нам вибрати правильний шлях? — запитав Орест.

— Ви вже знаєте відповідь, — посміхнулася вона.

Раптом перед ними з’явилися три дороги.

Одна вела крізь світло – сліпуче, майже божественне сяйво.

Друга — крізь темряву, в якій ледве можна було розрізнити обриси постатей, що рухалися.

Третя — вузька стежка, що тремтіла, мов ілюзія, ніби її могло не стати в будь-який момент.

— Кожен з вас повинен зробити свій вибір, — прошепотіла жінка. — Але пам’ятайте, що вибір, зроблений тут, змінить все.

Вони переглянулися. Їхні серця калатали. Це був момент істини.

Куди вони підуть?..

Добро пожалювати мою нову книгу тіні минулого я рада що вам сподобалося.якщо можете підпишитеся на мене і поставте коментарі буду дуже вдячна я читаю як погани так гороши!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍