Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

Тому, мало хто знав про існування чарівного світу, який так старанно ховався в тіні. Звичайно, були й ті, хто хотів виділитися з натовпу, та часом через них батько залишався на роботі в міністерстві цілодобово, поки розбирали справу якогось чарівника-витівника. Але таких, на щастя, було не так вже й багато.

Я гортала ці брошурки, поки не напала на яскраву книжечку про внутрішній потенціал магів. Тут говорилося про те, що простого бажання мало, щоб вступити до академії. Що треба мати певні здібності та дар, які найчастіше виявляються ще в дитячому віці.

Я спробувала пригадати, чи було, хоч раз, в моєму житті щось особливе, або чарівне. Але так нічого в голову й не прийшло. Я була впевнена в повній своїй пересічності. Тому, з таким питанням попрямувала до мами.

- А хто вирішив, що я чарівниця? - я сіла біля мами та приглушила звук на телевізорі. - Я не вмію, як ти, контролювати погоду. Або, як тато, проникати в розум людей. Може, мені, взагалі, там робити нічого?

- Есмі, - мама обійняла мене вільною рукою та уважно подивилася в очі. - Ми з татом ще в дитинстві тебе перевірили. В тобі прихований величезний чарівний потенціал. Я не знаю, якої він спрямованості, але твої сили достатньо великі. Лише тобі доведеться визначити, яку галузь магії тобі варто розвивати.

- А як це дізнатися? - я притулилася до мами, як в дитинстві та потягнулася вільною рукою за цукерками, які лежали поруч в піалі. - Потрібно пройти якийсь тест? Або поворожити?

- Ти дізнаєшся про це у свій час, - посміхнулася мама. - Тому, на першому курсі у вас будуть всі уроки. А потім поступово все зайве приберуть, і з третього курсу в тобі будуть розвивати тільки ті здібності, які в тебе є.

- Немає в мене здібностей, - фиркнула я та різко піднялася. - Я до сих пір боюся спати сама в порожній квартирі. Не думаю, що це свідчить про мій великий дар.

Образившись, я втекла назад та закрилася у себе в кімнаті.

Я не розуміла в той момент, що більше мене дратувало. Олексій, який так нелюдяно образив мене. Мама, яка бачила в мені якийсь прихований потенціал. Або я, бо не знайшла усі можливі шляхи, щоб домогтися виключення з академії.

Розуміючи, що зараз нічого не зможу вирішити, я зателефонувала своїй подрузі, з якою проговорили ми досить довго, поки не розрядився телефон.

Після цього я зібрала всі свої конспекти, з якими готувалася до вступу в університет. Звільнила холодильник та буфет від шкідливих солодощів, які наспіх покидала в рюкзак. Захопила з собою сірники та вискочила надвір.

Вже зайшло сонце, та літня спека розсіювалася, поступаючись місцем холодному вечірньому вітерцю. Я влаштувалася за будинком, де часто з друзями в дитинстві організовувала пікніки. І висипала на землю всі зошити.

Після цього я підпалила їх, дістала печиво та стежила за тим, як всі мої труди знищує безжальне полум'я.

- Якщо хочеш влаштувати велике багаття, цієї купи макулатури не вистачить, - немов, з нізвідки опинилася поруч подруга.

Вона кинула в полум'я пару гілок та сіла поруч.

- Я хотіла дізнатися, як ти, - повідомила вона. - І твоя мама підказала, де мені тебе шукати.

- А днем ​​ти не питала? - уїдливо спитала я. - Здається, ми довго розмовляли.

- Просто, хочу тебе підтримати, - наполягала на своєму Люсі. - Я ніколи не бачила тебе в такому стані. Тому, думаю, буде краще, якщо я розділю з тобою цей мішок солодощів. Інакше, депресія від розставання з хлопцем зміниться істерикою через набір зайвої ваги.

- І, тому, ти вирішила набрати пару кілограм, щоб мені не було так прикро? - усміхнулася я та простягнула подрузі рюкзак із солодощами.

- Саме так! - кивнула Люсі та вибрала собі шоколадний батончик.

Так ми просиділи до глибокої ночі. Я розповідала їй про академію, а вона пророкувала мені знайти там хлопця. Хоч, після всього, що сталося, я її запевняла, що більше ніяких відносин ні з ким не потерплю. На що Люсі тільки хихотіла.

Після цих посиденьок ми ще не раз збиралися так. Іноді я витягала гітару у двір, на якій вчилася грати в музичній школі. І нехай, я не закінчила її, та пішла після третього класу, любові до інструменту не поменшало.

Іноді я закривалася в кімнаті та випробувала себе в різних видах магії, вишукуючи свій дар. Однак, речі не транспортувалися, дощ не припинявся. А кошеня, на якому я тренувала свої екстрасенсорні навички, так жодного разу й не зробив те, що я його просила.

Наблизився день відправлення в академію.

Звичайно, Люсі зголосилася мене проводити з батьками до аеропорту, куди всіх нас повіз татко на своїй машині.

- Тільки не сумуй, - прошепотіла Люсі перед посадкою та простягнула мені невелике колечко у вигляді кішки з сірим камінчиком в мініатюрних лапках. - Мені сказали, що воно реагує, якщо поруч є нечисть. Я подумала, тобі не завадить його там мати.

- Думаю, навряд чи воно на щось реагує, - я вдягла кільце на палець та обняла подругу. - Скоріше, це рекламний хід, але все одно, дякую. Воно дуже гарне.

- Не сумуй там, - підбадьорила мама та поправила мені комір на блузці. - Постараємося забрати тебе восени на канікули.

- І не думай там бешкетувати, - додав тато. - Хай там як, мене, як міністра магії перестануть поважати.

Я, лише, махнула рукою. Обняла всіх та побігла на свій рейс, не уявляючи, що мене чекає попереду. Нехай, я й не збиралася на довго там затримуватися. Все ж, на якийсь час академія мала стати моїм будинком та пояснити, в чому саме полягає мій дар.

Літак злетів та поніс мене до самого дивного місця, про яке я тільки знала.

!! Вітаю! Сподобалась глава? Самий час підписатися на автора на поставити вподобайку!!!