Ніл Гейман - Американські боги

class="p1">Тінь шпарив аеропортом, мов ужалений — але поки добіг, посадку вже закрили. Крізь скляну стіну він побачив, як на злітну смугу вирулює його літак. Він розповів про свою халепу черговій у залі (спокійно, ввічливо, не підвищуючи голосу), і та відіслала його до відділу допомоги пасажирам. Там Тінь пояснив, що мав їхати додому після довгої відсутності, його дружина загинула у ДТП, і що йому конче необхідно потрапити додому саме зараз. Він жодним словом не згадав в’язницю.

Співробітниця відділу (невисока, темношкіра, з родимкою на носі) порадилася з іншою співробітницею, кудись подзвонила («Ні, на цей не вийде. Його щойно скасували»), а тоді видрукувала посадковий талон.

— Ось по цьому пройдете. Ми подзвонимо на посадку і скажемо про вас.

Тінь почувався кулькою, яку ганяють між трьома наперстками, або картою, яку тасують у колоді. Він знову нісся через весь аеропорт і добіг майже до того ж місця, де зійшов з літака.

Невисокий чоловічок взяв його посадковий талон.

— О, нам сказали на вас почекати, — сказав він довірливим тоном, відриваючи корінець посадкового талона. На талоні було зазначено його місце, 17-D. Тінь поспішив до літака, і за ним одразу зачинили двері.

Він пройшов салоном першого класу — три з чотирьох сидінь були зайняті. Бородань у світлому костюмі, поряд із яким було вільне місце, вишкірився до Тіні, тільки-но той зайшов у салон, і постукав пальцем по наручному годиннику, коли Тінь проходив повз нього.

Аякже, аякже, через мене ти запізнюєшся, подумав Тінь. Нехай тобі не доведеться хвилюватися ні про що гірше, ніж це.

Ідучи до місць у хвості, Тінь побачив, що літак майже заповнений. Зрештою він виявив, що літак заповнений ущерть, а на місці 17-D сидить якась жінка середнього віку. Тінь показав корінець посадкового талона, вона показала свій: місця збігалися.

— Займіть своє місце, будь ласка, — попросила стюардеса.

— На жаль, не можу. На моєму місці сидить якась пані.

Стюардеса клацнула язиком, перевірила їхні посадкові талони, а тоді повела його через весь літак до салону першого класу і показала на вільне місце.

— Схоже, сьогодні ваш щасливий день.

Тінь сів.

— Вам принести що-небудь випити? — запитала вона. — Я можу встигнути якраз перед злетом. І, думаю, ви не відмовитесь від випивки після такої біганини.

— Пива, будь ласка. Будь-якого, що у вас є.

Стюардеса пішла. Чоловік у світлому костюмі, який сидів на сусідньому кріслі, підняв руку та постукав пальцем по годиннику. Він носив чорний «Ролекс».

— Ти запізнився, — чоловік знову вишкірився, і в його широчезній посмішці не було ані натяку на товариськість.

— Перепрошую?

— Кажу, ти запізнився.

Стюардеса принесла склянку пива. Тінь відпив. На мить він засумнівався, чи сповна розуму його співрозмовник, а потім здогадався, що той, певно, має на увазі літак, який чекав на одного пасажира.

— Пробачте, що вас затримав, — ввічливо сказав він. — Ви поспішаєте?

Літак почав вирулювати. Стюардеса повернулася і забрала недопите пиво. Чоловік у світлому костюмі посміхнувся до неї і сказав: «Не переймайтеся, я свою міцно триматиму». І вона, хоч і посперечалась трохи про порушення правил безпеки («Дозвольте мені самому про це потурбуватись, любонько»), дозволила йому залишити склянку «Джека Деніелза» в руках.

— Час — це, без сумніву, гроші, — звернувся чоловік до Тіні. — Але ні, не поспішаю. Я просто переживав, що ти не втрапиш на рейс.

— Це дуже мило з вашого боку.

Літак стояв на злітній смузі, готовий у будь-яку мить здійнятися в повітря. Мотори нетерпляче гуділи.

— Обісратись як мило. У мене є для тебе робота, Тіне.

Мотори заревли. Літак кинувся уперед, а Тінь відкинуло на спинку сидіння. А за мить вони вже летіли, й вогні аеропорту залишалися десь унизу. Тінь роздивлявся чоловіка у сусідньому кріслі.

Сиве волосся колись було рудим, руда борода — чи, швидше, густа щетина — вже також почала сивіти. Він не був таким великим, як Тінь, але займав, здавалося, значно більше місця. Зморшкувате квадратне обличчя, світло-сірі очі. Костюм ніжно-кремового кольору був дорогим на вигляд. Темно-сіру шовкову краватку тримала шпилька — срібне дерево із проробленими деталями: стовбуром, гілками та глибоким корінням.

Він тримав склянку «Джека Деніелза» під час злету, і з неї не вихлюпнулося ні краплі.

— Хіба тобі не цікаво, що за робота, га? Запитуй!

— Звідки ви знаєте, хто я?

Бородань посміхнувся.

— Ой, та хіба може бути щось простіше, ніж дізнатися, як людина себе називає? Трохи думки, трохи талану, трохи пам’яті... Запитуй про роботу.

— Не буду, — Тінь почав наступну склянку пива, що її принесла стюардеса.

— Чому?

— Я лечу додому. Там буде робота. Іншої я не хочу.

Вираз обличчя співрозмовника не змінився, у зморшках довкола губ сиділа та сама усмішка — але тепер направду здавалося, ніби йому весело.

— Не буде там роботи. Вдома на тебе нічого не чекає. Тим часом я пропоную тобі абсолютно легальний заробіток — матимеш добрі гроші, страхівку, бонуси. Дідько з ним, я навіть готовий погодитися на пенсію, якщо ти до неї доживеш. Щось же з цього має тобі сподобатись, ге?

— Ви могли побачити моє ім’я на посадковому талоні. Або збоку на наплічнику, — сказав Тінь.

Чоловік не відповів нічого.

— Ким би ви не були, — продовжив Тінь, — ви не могли знати, що я сяду на цей літак. Цього навіть я не міг знати, і я не сів би, якби мій літак не переспрямували до Сент-Луїса. Я думаю, ви просто любите розіграші. Можливо, хочете втягнути мене в якусь аферу. В будь-якому разі, нам обом буде краще, якщо ми закінчимо цю розмову просто зараз.

Бородань знизав плечима.

Тінь розгорнув журнал, що лежав біля його крісла. Маленький літак кидало туди-сюди по небу, і сконцентруватися на читанні було складно. Слова стрибали у його свідомості немов мильні бульбашки — зникаючи безслідно, щойно він відводив погляд від сторінки.

Його сусід сидів тихенько у своєму кріслі, заплющивши очі та потроху сьорбаючи «Джек Деніелз».

Тінь прочитав список музичних каналів, доступних на трансатлантичних перельотах, потім вивчив карту світу, розкреслену червоними лініями на позначення маршрутів авіакомпанії. Тоді журнал закінчився, і Тінь неохоче його згорнув та поставив у кишеньку на стіні.

Бородань розплющив очі. Є щось дуже дивне в його погляді, подумав Тінь. Обидва ока сірі, але одне темніше. Сусід повернувся до нього.

— О, мало не забув,