Макс Оганесон - Дослідження фіторізноманіття буферних зон агроценозів, Макс Оганесон

Вплив агроекосистем на біорізноманіття

Агроекосистеми — це ландшафти які постійно регулюються людиною, в яких діяльність, спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції, взаємодіє з природними екосистемами. Вони охоплюють різноманітні аграрні території, включаючи поля, луки, пасовища, сади та інші сільськогосподарські угіддя, в яких застосовуються певні агротехнічні практики для підвищення продуктивності. Однак важливо зазначити, що такі екосистеми можуть мати різний вплив на навколишнє середовище, залежно від інтенсивності землекористування, методів обробітку ґрунтів, використання пестицидів і добрив.

  Сільськогосподарська діяльність значно змінює структуру та різноманіття видів на територіях, де вона здійснюється, і це особливо помітно в агроекосистемах, які займають великі площі в багатьох регіонах світу. Вирощування сільськогосподарських культур призводить до домінування кількох основних видів рослин, що витісняють місцеву флору. Заміщення природної рослинності монокультурами або навіть полікультурами зменшує кількість екологічних ніш і знижує видовий склад рослин, що, у свою чергу, впливає на тваринні і ґрунтові популяції (Agricultural Research Service…, https://www.ars.usda ).

  У таких екосистемах, як правило, зберігаються лише ті види, які можуть адаптуватися до умов обробки ґрунту та регулярного використання агрохімікатів. Це часто обмежує різноманіття фауни: комахи-запилювачі, хижаки та ґрунтові організми, які підтримують природну рівновагу, стають менш чисельними. Наприклад, дослідження показують, що інтенсивне застосування пестицидів сприяє значному скороченню популяцій корисних комах, таких як бджоли, джмелі та жуки, які є природними ворогами багатьох шкідників. Відповідно, це послаблює природні механізми контролю над шкідниками, змушуючи аграріїв ще більше покладатися на хімічні засоби.

  Зміни у видових спільнотах також стосуються ґрунтових організмів, які відіграють ключову роль у підтримці родючості ґрунту. Постійне розорювання ґрунтів і обробка їх добривами змінює хімічні та фізичні властивості ґрунту, що негативно впливає на мікробіоту та багатьох ґрунтових мешканців, включаючи дощових черв'яків і мікроорганізмів. Зниження чисельності цих видів погіршує природні процеси розкладу органічної речовини та поглинання поживних речовин, що в довгостроковій перспективі знижує родючість ґрунтів і продуктивність агроекосистем (Sustainable soybean production…, https://www.sustainable ).

  Агроекосистеми можуть відігравати як позитивну, так і негативну роль у збереженні або втраті біорізноманіття. З одного боку, правильні агрономічні практики можуть сприяти збереженню видів та їхньої різноманітності, а з іншого – інтенсивне сільське господарство часто призводить до значних втрат біорізноманіття.

  Дані екосистеми можуть слугувати середовищем для диких видів, які співіснують із сільськогосподарськими культурами. У таких системах, як агролісомеліорація та інтегроване сільське господарство, місцеві види можуть використовувати ресурси, що їх надають сільськогосподарські угіддя. Наприклад, використання лісосмуг та інших природних елементів ландшафту у сільському господарстві може забезпечити місця проживання для багатьох видів птахів, ссавців та комах. Це співіснування може підтримувати популяції видів, які інакше могли б зникнути через втрату природних середовищ.

  Біорізноманіття у таких екосистемах виконує важливі екосистемні функції, такі як запилення, контроль за шкідниками та поліпшення родючості ґрунту. Наприклад, запилювачі, такі як бджоли, мають критичне значення для успішного вирощування багатьох сільськогосподарських культур, оскільки без їхньої діяльності знижується продуктивність рослин. Крім того, різноманіття хижаків, що контролюють чисельність шкідників, зменшує необхідність у хімічних пестицидах, що в свою чергу знижує екологічний вплив агроекосистем ( Gliessman S., 2021).

  Агроекосистеми, в яких дотримуються практики збереження біорізноманіття, можуть створювати сприятливі умови для запилювачів і природних ворогів шкідників. Наприклад, використання сівозмін та полікультур, а також забезпечення природних елементів ландшафту (наприклад, живоплотів, квіткових смуг) може підвищити чисельність корисних видів. Ці елементи створюють середовища, які підтримують різноманітність рослин і тварин, надаючи притулок і харчування для запилювачів і хижаків.

  Однак, незважаючи на потенціал агроекосистем у збереженні біорізноманіття, інтенсивні сільськогосподарські практики, такі як застосування пестицидів і гербіцидів, а також вирощування монокультур, часто призводять до втрати біорізноманіття. Внаслідок цих практик знижується різноманіття видів, що негативно впливає на екосистемні послуги, які вони надають.

 Агроекологічні практики, які сприяють збереженню біорізноманіття, набувають все більшої популярності в сучасному сільському господарстві. Ці практики, що базуються на принципах сталого розвитку, забезпечують ефективне використання природних ресурсів і водночас зберігають екосистеми. Вони включають системи сівозміни, полікультури, агролісомеліорацію та органічне землеробство, які не лише знижують негативний вплив сільськогосподарської діяльності, але й сприяють підтримці біорізноманіття (Pellerin G., 2021).

  Системи сівозміни, які передбачають ротацію різних культур на одній і тій же ділянці землі, відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття. Цей підхід дозволяє зменшити накопичення шкідників і хвороб, які можуть виникати внаслідок вирощування однієї і тієї ж культури на одному місці протягом тривалого часу. Крім того, полікультури, які передбачають вирощування різних культур на одній ділянці, сприяють підвищенню продуктивності та стабільності агроекосистем, оскільки різноманіття рослин забезпечує вищу стійкість до стресів, таких як посуха або шкідники.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍