Олена Бачинська - Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

— рід князів Мансурових, родоночальникові якого Дивеї (онуку Єдигея) Кичі-Мухаммад пожалував на півострові 32 села. Ймовірно, ці володіння були відібрані у представників місцевих знатних родів, які були явно не задоволені втратою свого майна. Зрештою найбільш знатні місцеві татарські роди — Ширіни, Аргини, Барини та інші — почали шукати нового, більш прийнятного для себе сюзерена. Вибір зрештою зупинився на Хаджи Гераї, якого добре знали в Криму завдяки походженню з роду джучидських намісників Тимуридів. Ймовірно, не останню роль у виборі його кандидатури могла відіграти і яскрава перемога над генуезцями у 1434 р.

Мацей Стрийковський писав у своїй хроніці: «1443 р. татари перекопські, Баринські та Ширінські (Bokrinowscy і Syrinowscy) прислали до Казиміра, великого князя литовського, ярлик з проханням дати їм на царство Хаджи Герая (Aczkiereja), який на той час мешкав у Литві... Казимір у призначений день у Вільні, у підготовленому замку, звів з литовськими панами того Хаджи Герая на царство татарське і послав його в Перекопську орду з маршалом Радзівілом, який рішуче посадив його там». З незначними відмінностями описує ці події Хроніка Биховця, помилково датуючи їх 1445 р. Кримські «князі і оглани, і всі мурзи Ширінів і Баринів, від усієї Перекопської Орди» просили Казиміра Ягайловича дати їм правителем Хаджи Герая, і тоді, виконуючи це прохання, князь великий Казимір «тоего царя Ази Герая з люди чествовавша и одаровавша, и во великой его почестности до орды Перекопские на царство посла, и послал з нем садеча его на царство, маршалка Радивила, и Радивил отправши его в почетности аз до столпа его до Перекопа, и там его Радивил именем великого князя Казимира посадил на царство Перекопском». Безпосередню участь Радзівілла в інтронізації Хаджи Герая дослідники обґрунтовано піддають сумніву, однак власне факт участі у цій події Казиміра IV (1440—1492 рр.), так само як і дружні стосунки кримського хана з литовським князем, цілком очевидні.

Наведену Мацеєм Стрийковським дату — 1443 р. — підтверджує той факт, що вже того року Хаджи Герай карбує у Кирк-єрі свою монету з титулом «Султан верховний», хоча цілком можливо, що він прийшов до влади в Криму дещо раніше — вже у березні — на початку квітня 1442 р. Місце випуску монети, ймовірно, свідчить також про те, що важливу роль у затвердженні нового хана відіграли Яшлавські беки, які саме й володіли регіоном між Кирк-єр (Чуфут-Кале) і річкою Альма. Ймовірно, саме цей рід виступив головним у спільній коаліції знатних кримських кланів, що об’єднала також Ширінів, Баринів й Аргинів. Так у Криму розпочався новий етап історії — виникла незалежна від Золотої Орди держава — Кримський ханат.

Оскільки Хаджи Герай був проголошений Кримським ханом за безпосередньої участі Казиміра, він дотримувався дружньої щодо Великого князівства Литовського політики. Як зазначає Хроніка Биховця, «и все те года за господство Казимира и за живота того царя Ази Герая упокой был межа княжеством Литовским и Ордой Перекопской». Укріпленню кримсько-литовського союзу на той час сприяла наявність спільного ворога — орди Саїд-Ахмеда, яка кочувала на Поділлі неподалік від польсько-литовського кордону. Для Хаджи Герая Саїд-Ахмед був чи не найбільш небезпечним суперником, який прагнув оволодіти Кримським ханатом. Для Литви і Польщі він був постійною військовою загрозою, оскільки його орда стабільно спустошувала їхні прикордонні землі. Чи були грабіжницькі походи Саїд-Ахмеда помстою Казиміру за те, що він підтримав Хаджи Герая у боротьбі за оволодіння Кримом, чи все пояснюється простим прагненням здобичі — невідомо. У будь-якому разі джерела повідомляють, що, вже починаючи з 1438 р., татари з орди Саїд-Ахмеда здійснювали набіги на Львів, Олешшя, Більськ, Гродно.

Розгромити орду Саїд-Ахмеда (руські літописи називали його прибічників «татарове Сеид-Ахметевы») Хаджи Гераю вдалося лише 1452 р. Чимало з прибічників Сеїд-Ахмеда перейшли на бік переможця, а самому йому вдалося врятуватися втечею. 1455 р. він навіть спромігся повернутися у свою орду і організувати похід на Русь, однак був розгромлений військами великого князя під Коломною на Оці. Переможений Саїд-Ахмед втік до Литви і був, за наказом Казиміра, ув’язнений у фортеці Ковно. Варто зазначити, що важливу роль в остаточному розгромі Саїд-Ахмеда відіграли київські князі Олельковичі, здійснивши раптовий напад на його орду.

Після поразки Саїд-Ахмеда Хаджи Герай остаточно затвердив свою владу над Кримським улусом — серйозних конкурентів у нього не залишилося. Важливим символічним фактом було також те, що кримський хан оволодів тронним шатром переможеного Саїд-Ахмеда. Цим Хаджи Герай затвердив законність своєї влади не лише у Криму, але й, номінально, над усією Ордою. Віднині ханські накази повинні були мати силу на території усього Великого Улусу — Криму, Кубані й усього Кипчацького Степу. Звичайно, Кичі-Мухаммед, який володів Дешт-і-Кипчаком і кочував у сусідніх з Кримом степах, не визнавав незалежності Кримського ханату, однак підтримка з боку місцевої знаті і вигідні географічні умови дозволяли Хаджи Гераю не рахуватися з претензіями сусіда.

Варто зазначити, що статус очолюваного Хаджи Гераем державного утворення як самостійного ханату ми приписуємо йому заднім числом. Самі сучасники ще не вповні усвідомлювали сутність подій, що відбувалися, і за інерцією мислили старими категоріями. Так, жалуваний імунітетний ярлик Хаджи Герая від 8 березня 1453 р. на ім’я якогось Хакіма Ях’ї, свідчить, що Крим був не ханатом, а затвердив за собою статус «великого улусу» («улуг улус»). Таке означення одночасно засвідчувало як походження правителя з династії Чингізидів, так і те, що очолювана ним країна належить до більшої держави — юрту. Як бачимо, Хаджи Герай не називає свою державу Кримським Юртом, оскільки це означало б остаточне відособлення ханату, розрив із Золотою Ордою і відмову від золотоординських амбіцій. Одночасно засновник династії Гераїв не визнає влади ханів Великої Орди (Улуг Юрту) над собою, наголошуючи, що його улус є «великим». Термін «улуг улус» вельми красномовно відобразив тимчасову подвійність становища Криму — все ще не самостійний ханат, але вже й не провінція Великої Орди.

Кичі-Мухаммаду, здавалося б, також була вигідними ліквідація Саїд-Ахмеда, який претендував на владу над Великою Ордою, і обмеження апетитів Хаджи Герая Кримськими півостровом та прилеглими степами, однак посилення Великої Орди не відбулося. Відокремлення Кримського ханату призвело до того, що татари Дешт-і-Кипчаку втратили на півдні вкрай важливу ланку степового шляху — Кримський півострів, який забезпечував торговельний зв’язок із багатими ринками Середземномор’я. Не змогло повноцінно замінити кримські порти навіть місто Азак (Тана), яке розташовувалося на території сучасного м. Азова на Дону і залишалося на той час у руках венеціанців. Крім того, суттєвою проблемою для кочовиків степів Північного Причорномор’я стала втрата можливості користуватися