Сергій Кузнєцов - Абсурд у тазику, Сергій Кузнєцов

Моя Рука

Гумореска для літераторів

 

Ну, ось навіщо ти натиснула Пробіл? Навіщо він тут? Зовсім недоречний ... Я ж хотів поставити кому. А ти встромила сюди цю дурну «прогалину». Неакуратно працюєш. Адже ти помиляєшся вже не вперше. Замість того, щоб зосередитися на сюжеті, фразеології… про щось своє думаєш…, відволікаєшся постійно. Яка безграмотність! Я тобі навіть більше скажу – це неуважність, недбалість та ще дещо… так-так-так. Я давно підозрюю тебе у поганих звичках. Раніше підозрював, але сумнівався. А ось тепер мені все стало цілком очевидно.

Це що, у тебе виникла власна думка? Так? Як таке може бути взагалі? Це що, ти мені свідомо заважаєш? Мені це не подобається. Не згоден у жодному разі! У тебе власної думки не може бути, не дозволяю. Хто тут усьому Голова?

Якщо кожен тут матиме власну думку і тикатиме своїми пальцями в клавіатуру, то що ж це вийде? Нісенітниця та дурниці!

Клавіатура – це тобі не безглуздий набір якихось кнопочок. Це букви та розділові знаки. Нею треба вміти користуватися. Потрібно знати граматику… хоч би для початку. Потім… потрібно осмислено складати з цих букв слова, а не тикати абияк та абикуди. Випадковим набором слів не можна написати розумний твір. Вийде маячня.

Ой-ой-ой! Що це? Скільки ж тут помилок! Звідки? Я тебе питаю. Хто набирав цей текст? Чи то я, чи хто? Адже я тільки думав… а набирала ти. Трясця його…!

Що ти кажеш? У тебе не слухається вказівний палець? Оце так! Дивні скарги… відмазка, швидше за все. А інші пальці тебе слухаються? Або теж сваволять? Пробуй тоді набирати текст великим чи безіменним. В крайньому разі, мізинчиком якось… Онде, піаністи… грають на роялі відразу всіма пальцями, причому у дві руки одночасно. Адже вміють! Виходить у них. А ти… не можеш упоратися з одним своїм вказівним. Так ми з тобою «Війну і мир» ніколи не напишемо. Для цього потрібно потрапляти в клавіші точно, не можна промахуватися. Інакше я надто часто чутиму ось це… «руки криві»… або інше – «не з того місця ростуть».

І ми з тобою займаємося ще відносно нескладною працею. Складаємо тексти, твори... літературні. При цьому тобі навіть думати не треба. Я думаю! А уяви собі, якби нам довелося грати на скрипці. Ти змогла б просто тримати смичок? Хоча б ось так просто… тримати та водити їм туди-сюди? Дуже сподіваюся... Ото б Ліва розгулялася по грифу. Про рояль, одночасно у дві руки, вже й не говорю.

Ось зверни увагу на Ліву. Вона така сама, як ти, тільки ліва. Адже з нею проблем немає жодних. Їй іноді навіть доводиться відпрацьовувати за твої помилки. Вчора, наприклад, ти, Права, несла чай і розлила його на стіл. От розтяпа! Так Лівій довелося за тобою витирати зі столу. І вона при цьому не скаржилася на свої неслухняні пальці. Тому що вони її слухаються. Бери приклад.

Будь уважніше, Права! Не ганьби мене. Нам ще багато чого потрібно написати… Не «Війну і мир», звичайно, це явно не потягнемо. Я ж не Лев Толстой, а простий «трудівник клавіатури». Але ж гуморесочку якусь написати спробую…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍