Філіп Кіндред Дік - Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні

Цих мислителів не можна назвати дітвацькими, вони далеко не примітиви. Вони сперечалися про серйозні речі й вивчали погляди один одного зі сміливою запопадливістю. Лише в часи Арістотеля їхні погляди були зведені до того, що ми влучно, але помилково, можемо назвати кострубатістю. Підсумок переважної більшості досократичної теології та філософії зводиться до такого: космос не є тим, чим видається, а те, чим він є, на найглибшому рівні, являє собою те ж, чим на найглибшому рівні є сама людина – назвіть це свідомістю або душею, це щось єдине, що живе і думає, і лише видається, що воно множинне і матеріальне. Більшість таких поглядів доходять до нас через доктрину Логоса в християнстві. Логос був заразом тим, що думає, і тією річчю, про яку він думав: заразом думаючою істотою та самою думкою. Таким чином, всесвіт – це мислитель та думка, і оскільки ми є його, Логоса, частиною, ми як людські істоти, в кінцевому підсумку, є думками того мислителя, який їх подумав.

Отже, якщо Бог думає про Рим близько 50-го року нашої ери, то Рим близько 50-го року нашої ери існує. Всесвіт – це не накручений годинник, де Бог – це рука, яка його накручує. Всесвіт – це не електронний годинник, де Бог – це батарея, яка його живить. Спіноза вірив, що всесвіт – це тіло Бога, що простягається в просторі. Але задовго до Спінози – за дві тисячі років до нього – Ксенофан сказав: «Без жодних зусиль він править усіма речами лише за допомогою своєї думки» (Фрагмент 25).

Ті з вас, хто читав мій роман «Убік», знає, що загадкова істота, або розум, або сила на ім’я Убік, розпочинається як серія дешевих та вульгарних реклам, але врешті може сказати:

«Я Убік. Перш ніж був всесвіт, є я. Я створив сонця. Я створив світи. Я створив життя і ті місця, які вони населяють. Я рухаю ними сюди-туди. Вони міняють своє місцеперебування так, як я їм наказую. Я – світ і моє ім’я ніколи не вимовляють, ім’я, яке ніхто не знає. Мене називають Убік, але це не моє ім’я. Я буду завжди».

Із цих слів стає очевидним, ким та чим є Убік. Він безпосередньо стверджує, що він є словом, тобто висловлюючись інакше, Логосом. У німецькому перекладі трапився один із найцікавіших курйозів, які мені будь-коли доводилося бачити. Не доведи Господи, щоб чоловікові, який перекладав мій роман «Убік» німецькою, випало колись перекладати з койне на німецьку «Новий Заповіт». У нього нормально виходило, аж поки він не натрапив на речення «Я є слово». Це збило його з пантелику. «Що автор хотів цим сказати?» – напевне подумав він, оскільки він, здається, не був знайомий із доктриною Логоса. Тому він зробив максимум того, на що був здатний. У німецькому виданні Верховна Істота, яка сотворила сонця, світи, життя та місця, які вони населяють, говорить про себе:

«Я бренд-нейм»

Думаю, якби він перекладав Євангеліє від Іоана, то ми отримали б щось в такому дусі:

На початку часів бренд-нейм уже існував. Бренд-нейм перебував із Богом і чим був Бог, тим був і бренд-нейм.

Вам може видатися, що я передаю вам вітання не лише з Діснейленду, але й від Мортімера Снерда. Така доля чекає на кожного автора, який сподівався включити теологічні мотиви у свої твори. “Бренд-нейм, отже, був із Богом від самого початку, і через нього сталися усі речі; і жодна річ не сталася без нього.” Можете попрощатися зі шляхетними амбіціями. Сподіваюся, що в Бога є почуття гумору.

Чи, може, мені варто було сказати, що у бренд-нейму є почуття гумору.

Як я вже говорив раніше, дві теми, які найбільше мене хвилюють у моїх творах – це «що таке реальність?» і «що таке автентична людська істота?». Я впевнений, вам уже зараз очевидно, що я не зумів дати відповідь на перше запитання. Мене переслідує незмінне передчуття, що якимось чином світ Біблії є буквально реальним, але вкритим пеленою ландшафтом, який ніколи не змінюється, схований від нашого зору, але доступний нам через одкровення. Це все, на що я спроможний, – суміш містицизму, розумувань та віри. Мені хотілося б, однак, сказати дещо про риси автентичної людини. У цьому напрямку в мене були певні ймовірні відповіді.

Автентична людина – це той із нас, хто інстинктивно знає, що йому не варто робити, і, на додачу, він чинитиме цьому опір. Він відмовиться це зробити, навіть якщо це накличе жахливі наслідки на нього та тих, кого він любить. Це для мене найбільш героїчна риса звичайних людей. Вони кажуть «ні» тирану і спокійно приймають наслідки такого опору. Їхні вчинки можуть бути маленькими і майже завжди непомітними, непоміченими історією. Їхні імена не пам’ятають, і вони й не розраховують, що їхні імена пам’ятатимуть. Я бачу їхню автентичність дещо по-своєму: не в їхній готовності чинити великі героїчні вчинки, а в їхніх мовчазних відмовах. У ґрунті речі, їх не можна змусити бути тим, чим вони не є.

Влада фальшивих реальностей, що бомбардують нас сьогодні – ці навмисне сфабриковані фальшивки не проникають до сердець справжніх людей. Я спостерігаю за дітьми, які дивляться телевізор, і спочатку мене охоплює страх від того, чого їх навчають, але тоді я усвідомлюю: їх не вдасться зіпсувати або знищити. Вони дивляться, вони слухають, вони розуміють і тоді, де і коли це необхідно, вони відкидають. У дитячій здатності протистояти омані є щось неймовірно потужне. У дитини найчистіше око, найтвердіша рука. Тому торгаші, промоутери даремне намагаються завоювати вірність цих маленьких людей. Звісно, компанія з виробництва пластівців може продати неймовірні кількості джанк-сніданків, а мережі гамбургерних та продавці хот-догів можуть збути незліченні кількості фаст-фудівських страв дітям, однак їхні серця б’ються рівно, недосяжні й не обмануті. Сьогодні дитина може виявити брехню швидше, аніж найрозумніший дорослий два десятиліття тому. Коли я хочу знати правду, я питаю у своїх дітей. Вони в мене не запитують. Я звертаюсь до них.

Одного дня мій чотирирічний син Крістофер грався біля мене, і його мати та я, двоє дорослих, почали обговорювати постать Ісуса в Євангеліях. Крістофер на мить до нас обернувся і сказав: «Я рибалка. Я ловлю рибу заради риби». Він грався з металічним ліхтариком, який мені хтось дав і який я ніколи не використовував… і тут я зрозумів, що ліхтарик мав форму рибини. Мені цікаво, які думки вкладалися в душу мого хлопчика в цей момент –