Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

6

-Все ж таки не зрозумію... Мені здається? Чи після нашої близькості ти був чимось незадоволений? Я вперше бачу тебе в такому настрої. - порушила я хвилинне мовчання.

-Ти вперше бачиш мене в не стінах стрип-клубу. Не стану приховувати, ти мені подобаєшся і подобалася завжди. Найсексуальніша танцівниця «Булла»! - підкреслив він.

-Спасибі. Улещена...

-А якщо серйозно! Залишишся в мене до ранку? Приготуєш мені сніданок. Відправиш мене на роботу. - мрійливо почав Олександр. - Давненько в мене не було таких стосунків... - задумливо додав він.

-Далеко до тебе їхати? - уточнила я.

-Ще кілометрів десять...

   Я мовчки відвернулася і дивилася у вікно. У голові не було жодних думок. Накопичилася втома і хотілося скоріше лягти в ліжко. У своє або в ліжко Олександра вже не мало значення.

-Ти казав, що ти лікар? Що і кого лікуєш? - грайливо поцікавилася я, щоб заповнити порожнечу, яка виникла між нами.

-Терапевт і дуже люблю фармакологію та диференціальну діагностику! Це мій коник! - гордо заявив він, перемикаючи швидкість.

-Ти любиш свою роботу?

-Мало того я працюю над створенням нових ліків і співпрацюю з однією з фармацевтичних компаній. Мрію увійти в історію, створивши ліки проти невиліковної хвороби.

    Його груди при цій фразі встали колесом, він випростався і було видно, що вкрай пишається сказаним.

У відповідь я лише невиразно гукнула. Я нічого не розуміла в медицині, діагностиці, боялася лікарів у білих халатах і страшенно ненавиділа уколи та всі медичні маніпуляції.

-Я чомусь подумала, що ти стоматолог. І в тебе, наприклад, своя приватна клініка... - усе ж додала я.

-Частково ти маєш рацію. Я співвласник однієї з медичних установ.

-Як ти з бодуна з'являєшся щоранку на роботу? - здивувалася я, оскільки його пияцтва під час відвідування стрип-клубу і професійна діяльність у мене ніяк не пов'язувалися в голові.

   Олександр удав, що не зрозумів мого запитання. А мені, все ж таки варто було потренувати свою спостережливість раніше і помітити, що він ніколи не допивав алкоголь, замовлений ним, а іноді навіть і не доторкався. А його розв'язна поведінка і мова були зумовлені лише граничною розслабленістю і розкомплексованістю за моєї присутності.

   На перше своє запитання я не отримала відповіді одразу і в голові спливло інше запитання. Він же досі не поцікавився, як мене звати насправді! Йому настільки все одно? Чи просто проґавив цей момент?

  - Олександре!? - звернулася я до нього офіційним і серйозним тоном.

-Нема в мене ніякого похмілля, якщо ти про це. Я не п'ю практично, хіба, що іноді... - зосереджено відповів він, уважно вдивляючись у дорогу. Очевидно, ми під'їжджали до його парубоцького лігва.

-Так уже ніколи! Ти забув, як ледь Ангеліну під час танцю не придушив, а коли вона хотіла поскаржитися, ти скрутив їй палець і пригрозив. І тоді ти був у устілку п'яний! - обурилася я, не знайшовши в його словах правдивості.

-Ти погано мене слухаєш. А в чому власне проблема? Тебе ж я не чіпав! - захищався він і було відчутно, що ця тема йому не приємна.

-Ні в чому. Мене не зачепив і на тому спасибі... - скривдженим тоном відповіла я, не розуміючи, чому він не визнав своєї помилки та не шкодує про те, що трапилося тоді.

   Він із чогось розсміявся, раптово і дуже голосно. Навіть дещо загрозливо. Я запитально подивилася на Олександра.

-Я так довго чекав цього... Ти не повіриш... - заговорив він загадками, припарковуючись і поглядом запрошуючи мене вийти з машини.

-Чого саме? - уточнила я.

-Що в один із таких ось вечорів ти нарешті поїдеш зі мною...

-Ти міг би  запросто раніше конкретно озвучити свою пропозицію. Адже ти мені теж подобаєшся. Я б не ламалася, повір. Багато дівчат тільки й мріють про те, щоб вони сподобалися одному зі своїх клієнтів, а ті б повели їх із клубу і цієї професії назавжди.

   Він зупинився, взяв мене за руку і погладив моє волосся.

-Дурненька... - задумливо вимовив він, заглядаючи мені в очі. - Скільки тобі років?

-Двадцять один.

   Він шумно вдихнув ніздрями прохолодне нічне повітря і тут же видихнув його.

-О Боги!!! Спасибі вам!!! - вигукнув він щосили, закинувши голову до неба і щільно склавши долоні на рівні грудей.

-Тебе так тішить мій вік? А скільки років тобі? Давай вгадаю! Десь тридцять? - ніяковіючи, засипала я його запитаннями.

-Який у тебе солодкий голосок! Навіть якщо ти говориш дурниці, таким голосом вони звучать сексуально і прекрасно! Ти майже вгадала. Мені тридцять два роки.

-Дякую... - знову зніяковіла я і відвела очі. Його компліменти мені здалися правдивими.

    Олександр безумовно привабливий і багатогранний. Щирий, розумний і конкретний. Тоді його недоліки здавалися мені перевагами. А його грубість і невдоволення я виправдовувала його надмірною відкритістю та імпульсивністю. Він відхідливий. А моя бабуся мені завжди говорила, що потрібно остерігатися тих людей, які стримані й мовчать. Ті, що за спиною можуть накоїти багато чого, а ті, які одразу висловлюють, що і як, зовсім не небезпечні.

  

 

      -Мені подобається як ти правильно реагуєш на компліменти. Але не забудь, не втрачай голову і виконай обіцяне просто завтра! - нагадав він.

-Ти про що? - потупила я погляд.

-Аналізи на захворювання, що передаються статевим шляхом!

-Ти теж... - не залишилася я осторонь. - Тільки пізно пити боржомі. Ми вже переспали.

   Ми пройшли в його холостяцьке «лігво». Я оглядалася по сторонах. Квартира була простора, з другим ярусом, який одразу ж привернув мою увагу

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍