Страгозорый - Небезпека у лісі!, Страгозорый

    Відвернувшись від чоловіка, я підійшов до своєї «кроваті». Після декількох спроб зробити подушку трохи м'якішою, я ліг, заплющив очі й спробував якомога швидше заснути. Але думки лізли в голову, не бажаючи ніяк звідти виходити.

    Що, якщо буде щось погане? Може, я й сам буду в чомусь поганий? Чи будуть тоді мене любити хоча б батьки?

    Вдих, видих... Я спробував скористатись технікою, щоб прибрати думки, яку мені колись порадив Лург після того, як я поскаржився, що не можу нормально спати через зайві думки. Ніби, допомогло. Я знову заплющив очі.

..

..

..

..

..

   На наступний ранок, доки батьки ще не прокинулись, і не настала спека, я втік на те ж саме місце. На цей раз став більш сміливим, я трохи поплавав у прохолодній воді. Мені подобалось інколи плавати зранку в річці, але можливо з цього моменту я буду приходити плавати тільки сюди.

     Голову мені не покидали думки про батька й те, як він себе поводив учора. Чи все добре? Може, хтось серйозно захворів, або вони дійсно вирішили дізнатися хоч щось про те, що сталося зі мною тоді, у річці? Якби ж я знав, що дійсно тоді відбулося, й чому я міг себе відчувати добре навіть під водою, неначе риба, я б розповів усе батькам, не змушуючи їх зайвий раз нервувати, й заморочувати голову пошуками інформації.

       Різко мені в голову прийшла ідея. Зараз я спробую знову пірнути під воду. Тоді усе вирішиться - тоді справжні відчуття були, чи ні.

    Зупиняюсь, перестаючи плавати. Ногами торкаюсь дну й встаю в повен зріст. Декілька секунд вдивляюсь у гладь води, роздивляючись своє обличчя з синім небом, на якому тільки-тільки почали плавати білі, ще не дуже густі хмари. Вагаюсь.

    Що, якщо я почну тонути, якщо спробую щось дізнатися? Від цього стає трохи лячно. Все-таки, може ну його, ці знання? Все ж, це ризик. Не факт, що ті дивні здібності знову прокинуться, щоб мене «врятувати» й не дати втонути.

    Але, якщо я не спробую дізнатися хоч щось, то воно так і залишиться загадкою до певного часу. Але цей час всеодно коли-небудь прийде, тільки треба його дочекатися. І зараз, я можу його хоч трохи, але пришвидшити...

   Я швидко наблизився до води, і вже через декілька секунд перевернувся так, щоб дивитися на поверхню, де я був секунду назад. Як тоді, в перший раз. Вода знову заливається до вух та носа. Але як мені здалось, вона перестала так сильно тиснути на барабанні перетинки. 

   Може, я просто вже трохи звик? Та ні, навряд чи. Я тільки другий раз за останній час знову повністю під водою. Тому звикнути навіть хоч трошки я би просто не встиг.

    Здавалось би, я повинен потихеньку відчувати паніку через те, що я вже доволі довго під водою. Але нічого такого не було. Просто спокій. Все те ж саме, як і тоді, коли я опинився під водою, але в річці. Як би я не намагався викликати якісь емоції по типу страху, що задихнуся чи паніки від того, що не зможу вибратися, щось ніби не давало мені цього зробити. Я залишався повністю спокійним.

    А значить, те, що відбувалося тоді біля річки, було справжнім, і я нічого не вигадав.

    Але що, якщо вони мені не повірять? Мені доведеться показати їм усе на власні очі. І тоді батьки зобов'язані мені повірити, які б відмазки вони не починали придумувати на цей рахунок.