Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Що я наробив?! - ледь тихо вимовив чоловік.

— Не картай себе. Вона викрала сімейну реліквію і вбила твоїх батьків. Ти зробив усе правильно.

За їх спинами вже з'явилися люди. Вони гучно шепотілися про цю ситуацію. За кілька хвилин тіла вже виносили з кімнати. Неллі показала, де саме ховала реліквію по її словах Есті.

В день похорон батьків, тіло дівчини забрали батьки в місце, де вона народилася. Її батьки невдовзі теж померли. 

За дві години до смерті батьків Едвіна.

 Есті бачить, як Неллі викрадає реліквію. Та йде до батьків нареченого, щоб сповістити про це. Зайшовши в кімнату батьків, вона бачить там Неллі. 

— Есті, як ти могла? - почав чоловік.

— Я не...

— Ти будеш вигнана з цього палацу. Чути більше нічого не хочу. Йди збирай свої речі за дві години тебе відвезуть додому.

— Але ж...

— Ніяких але. - чоловік крикнув на дівчину і та вийшла з кімнати.

В своїй кімнаті вона вже збирала речі. До неї зайшов її наречений. 

— Де реліквія? - суворий тон його голосу змусив здригнутися Есті. А за його спиною стояла Неллі.

— Я не знаю, бо я її не брала. - впевнено сказала дівчина. Та варто було їй це сказати, як жінка поза ними вже крокувала до дзеркала, за яким сховала реліквію. 

— Не варто брехати, Есті! Це ж вона? - жінка дістала реліквію і показала Едвіну. Той ще більше розлютився.

— Забирайся геть з цього палацу і більше ніколи не вертайся сюди. - зійшовся на крик чоловік та вийшов з кімнати. Жінка підійшла до дівчини та тихо мовила.

— Це ще не все. Я покажу тобі, які бувають наслідки неправильних рішень, Есті. - вона зробила наголос на останньому слові та після цих слів покинула кімнату.

Коли дівчина склала речі, то пішла попрощатися з батьками нареченого та сказати, що вже їде.

    Емі отямилася, вона згадала минуле життя. Почуття були змішані та одне вона знала напевне, чоловік, який зараз був поряд не повірив їй тоді і прийшов, щоб вбити її, але вона не розуміла, чому він після розмови з пані Лютеєю ніби змінився. Це лише насторожувало її. 

    Едвін лежав поруч і спав обіймаючи її. Вона вибралися з його обіймів та одяглася в спортивні штани, футболку та кофту. Дівчина вийшла на пробіжку, щоб розібратися з думками. 

     *Він не повірив мені. Не повірив. Це паскудно, коли тобі не вірить близька людина. Але нехай. Його довіра зараз мене хвилює найменше. Отже, та жінка. Треба її знайти до того, як вона знов з'явиться у моєму житті. А також, треба дізнатися хто вбив батьків Едвіна і знайти докази цього. Можна спрямувати увагу на хранителів того палацу і міста, можливо вони щось знають. Хоча це тупе твердження, бо вони точно знають хто вбивця.* - дівчина була рішуче налаштована на те, щоб віднайти справедливість, покарати винних і зняти з себе звинувачення. 

      Емі повернулася з пробіжки. В коридорі вона стикнулася з Едвіном. Він схвильований через її зникнення хотів йти шукати її. 

— Де ти була? 

— Бігала. - її погляд був холодним.

— Не ходи одна. Ти могла заблукати, або що ще могло трапитися.

— Нічого не трапилося. Я наводила лад у своїх думках. Хвилюватися нема про що. 

— Ми приїхали сюди разом, до того ж в місті проблеми, тож ми маємо бути разом. Це наказ пані Лютеї, і він не обговорюється. - його погляд став більш суворий. 

— Добре, якщо це наказ керівництва, то справді його треба виконувати. - дівчина виділила слова про керівництво, а тоді пішла в кімнату. 

       Дівчина прийняла душ після чоловіка і виходячи з ванної кімнати почула запах їжі. Пахло так смачно, що дівчина облизала свої губи, слина почала виділятися активніше. Вона швидко перевдягнулася та пішла на кухню. Едвін готував сніданок. 

— Ми наче не купували продукти. Звідки вони? - поцікавилася Емі.

— Ти спала з чотирьох годин дня і до самісінького ранку. Тож поки ти спала я сходив у магазин. Бо ти голодна.

— Ти казав, що не можна поодинці ходити, а сам пішов у магазин? - вона підняла брови дивлячись прямо в його очі.

— Це інше. Я чоловік і можу за себе постояти.- спокійно пояснив Едвін.

— Добре, я можу прийняти те, що всі вважають мене уразливою. Як щодо того, що я спала? Звідки тобі було знати, що я саме спала? Я ж знепритомніла і чому ти був такий впевнений, що я не прокинуся раніше, ніж ранок?

— Забагато питань. Їж. - він поставив тарілку на стіл перед дівчиною.

— Я хочу почути відповіді на свої питання. - вона виділила кожне слово.

— Поговоримо про це іншим разом. Нам треба в офіс їхати, тож поїж, будь ласка, і збирайся. - дівчина лиш кивнула в знак згоди та почала їсти.