Елізабет Гілберт - Місто дівчат

стала простою домогосподаркою, було б образливо й принизливо. Але від вигляду її вагітного живота мене кинуло в піт.

Дівчата, з якими ми колись купалися наголяса в річці за будинками, коли ще були дітьми (усі такі худорляві, енергійні, безстатеві), перетворилися на тілистих матрон, в яких текло молоко з грудей, а животи тріскали від немовлят. Мені це не вкладалося в голову.

Однак Бесс здавалася щасливою.

А я була малою паскудною шльондрою.

Я так підло повелася з Едною Паркер Вотсон. Зрадити людину, яка тобі допомогла й була добра до тебе, — сильніше зганьбитися неможливо.

Я пережила багато неспокійних днів і проспала багато ще гірших ночей.

Робила все, що мені казали, і нікому не завдавала клопоту, та все ж ніяк не могла вирішити, куди себе подіти.

З Джимом Ларсеном мене познайомив тато.

Джим — серйозний, порядний двадцятисемилітній чоловік — працював у гірничій компанії мого тата. Він був товарним касиром. Якщо тебе цікавить, що то за професія, то я поясню: він відповідав за декларації, рахунки й замовлення. А ще завідував відправленнями. Джим добре знав математику і використовував свої здібності, щоб давати раду зі складними питаннями вартості маршруту, плати за зберігання й відстеження вантажів. (Написати ці слова я то написала, Анджело, але не впевнена, що кожне з них означає. Я запам’ятала їх, ще коли зустрічалася з Джимом Ларсеном, щоб могти пояснити людям, чим він займається.) Попри скромне походження Джима, мій батько був про нього високої думки. Він бачив у ньому цілеспрямованого молодого чоловіка, який далеко піде — такого собі двійника свого рідного сина, тільки з робітничого класу. Йому подобалося, що Джим почав із роботи машиніста, та завдяки наполегливості й успіхам швидко піднявся до відповідальної посади. Батько збирався одного дня призначити його керівником цілої компанії. «Той хлопчина — ліпший бухгалтер, ніж більшість моїх бухгалтерів, і кращий бригадир за більшість моїх бригадирів», — казав він.

Тато говорив: «Лідера із Джима Ларсена не вийде, але він з тих надійних людей, яких кожен лідер хоче мати біля себе».

Джим був такий чемний, що запитав мого батька, чи можна запросити мене на побачення, ще до того, як промовив до мене хоч слово. Тато дозволив. Зрештою, якраз тато і сказав мені, що Джим Ларсен збирається запросити мене на побачення. Тоді я навіть не знала, хто то такий. Але вони вдвох уже все влаштували, навіть не питаючи про мою думку, тож я просто підтримала їхній план.

На першому побаченні Джим повів мене на морозиво до місцевого кіоску. Він пильно спостерігав за тим, як я їла, щоб упевнитися, що мені смакує. Йому було не байдуже, задоволена я чи ні, а це вже щось. Не всі чоловіки такі. Наступних вихідних він повіз мене до озера, де ми гуляли й дивилися на качок.

Ще через тиждень ми поїхали на невеликий ярмарок в нашому окрузі, де він купив мені картину із соняшником, коли я сказала, що вона мені подобається. («Це для тебе — повісиш на стіну у своїй кімнаті», — сказав він.) З моїх слів він видається повним занудою.

Але це не так.

Джим був дуже милим хлопцем. Тут треба віддати йому належне. (Тільки вважай, Анджело: якщо жінка каже про свого кавалера «він такий милий хлопець», вона точно не закохана в нього). Але Джим справді був милий. І не просто милий, якщо вже на те пішло. Він мав глибокий математичний розум, був чесним і винахідливим. Хитрим не був, зате розумним — так. І ще, як то кажуть, по-американському гарним — світловолосим, блакитнооким, струнким. Чесні блондини — не мій вибір, якщо є з кого вибирати, але в його зовнішності справді не було жодного ґанджу. Будь-яка жінка назвала б його вродливим.

Боже поможи! Я намагаюся його описати, а сама ледве можу його згадати.

Що ще тобі розповісти про Джима Ларсена? Він грав на банджо і співав у церковному хорі. Допомагав проводити перепис і був пожежником-добровольцем. Міг полагодити все, що завгодно: від сітки на дверях до залізничної колії на шахті, де добували залізну руду.

Джим їздив на «б’юїку», який одного дня змінив на «кадилак», заробивши перед тим гроші і купивши більший дім для своєї матері, з якою він жив. Його праведна матуся була самотньою вдовою, пахнула лікувальними мазями й завжди тримала під пахвою Біблію. Від ранку до вечора вона видивлялася з вікна на сусідів, піджидаючи, коли ті спіткнуться і згрішать. Джим попросив мене називати її «мамою», і я так її й називала, хоч мені було неприємно навіть хвилину чи дві перебувати в товаристві цієї жінки.

Батько Джима давно помер, тож Джим дбав про матір, ще відколи вчився у старших класах. Його тато був норвезьким мігрантом, ковалем, який радше не виховав свого сина, а викував його, сформувавши з нього відповідальну й порядну людину. Йому вдалося змалку перетворити хлопчиська на чоловіка. А тоді тато помер, а син не мав іншого вибору, як остаточно подорослішати у свої чотирнадцять.

По-моєму, я подобалася Джиму. Він вважав мене кумедною. У його житті було мало гумору, але мої невинні жарти й дотепи його розважали.

Минуло кілька тижнів залицянь, і він мене вперше поцілував. Поцілунок був приємний, але нічого іншого він собі не дозволив. А я й не просила. Я не накинулася на нього жадібно, і причина була проста — я не відчувала до нього жаги.

Я більше ні до чого її не відчувала. Моя жага кудись зникла. Хтось наче заховав усі мої пориви й бажання у шухляду під замок, далеко-далеко. Може, на вокзалі Ґранд-Сентрал.

Мене вистачало тільки на те, щоб підтримувати все, що робив Джим. Хоч чого йому хотілося — мене влаштовувало все.

Він був дбайливий. Питав, чи в кімнаті мені не холодно або, навпаки, не душно. Почав називати мене пестливо — «Ві», але тільки після того, як попросив на це мого дозволу.

(Мені не сподобалося, що він мимоволі обрав те саме ім’я, яким мене завжди називав мій брат, але я промовчала й дозволила так себе називати.) Він допоміг моїй мамі полагодити парканчик, через який стрибали коні, й вона оцінила його допомогу. Татові він допоміг пересадити кілька кущів троянд.

Джим почав щовечора приходити до нас грати в карти.

Не скажу, що то було неприємно. Його візити давали гарну нагоду відірватися від радіо та вечірніх газет. Я усвідомлювала, що задля мене батьки порушували суспільне табу — заборону приймати свого працівника у своєму домі.