Тала Тоцка - Ми - дракони, Тала Тоцка

Глава 25

Рассел вмирав разом з Івейною. Він вже кілька разів помер з тих пір, як три центуріони зробили крок в тронний зал, і сам момент фізичної смерті для нього був лише питанням часу. Рас не боявся смерті, адже те життя, яким він жив останні сімнадцять років, він так і не навчився вважати справжнім. Йому все здавалося, що він проживає чиєсь життя, чуже, а його власне застигло в ту мить, коли він втратив пам'ять. Коли вже помер одного разу за міською стіною.

Його будинок, його рідні, друзі — у нього ж напевно були друзі, а може навіть кохана? Ніхто не став його шукати і турбуватися про нього, невже він був таким нікчемним? Але перед цією тендітною дівчиною Рассел Северін відчував гнітюче, тяжке почуття провини, адже це він потягнув Івейну до Сибілли, він втягнув її в цю історію з чорною магією. Вона могла прожити довге, щасливе життя, в неї по вуха закохані обидва наслідних принца, незважаючи на те, що Іві ніколи не була красунею. Ось хіба що амірани…

Ціна, оголошена рудою чаклункою, виявилася занадто висока, а маленька Іві занадто добра. Вона так і не змогла принести в жертву жодного з дорогих її серцю драконів, і тепер вона ніколи не стане аміраною Еліссою, а принци назавжди залишаться орланами.

Рассел стояв біля помосту, чи не все одно, в якому місці випустити дух? Нехай Іві бачить, що її кровний тут, і буде з нею до самого кінця. Але коли на поміст скочив Ейнар, щось здригнулося в душі у девіна, геронський принц цілував свою справжню наречену і принцесу, навіть не підозрюючи про це. І на мить Рассу здалося, що цей поцілунок розвіє чари, прокляття чорної магії відступить перед силою кохання, і амулету непотрібна стане драконяча кров.

Але нічого не змінилося, і коли Ів вихопила кинджал, Рас заціпенів. Невже вона все ж зважилася пожертвувати своїм коханим драконом? Тим несподіваніше відгукнулося колючим болем у грудях його понівечене серце, а затуманений погляд ледь встиг розрізнити, як засяяв червоний камінь в серпанку, що розгорнувся біля Івейни.

А потім його вдарило в серце раз, другий, третій. Рассел зігнувся навпіл, хапаючи повітря, і немов хтось зірвав невидиму завісу. На нього потоком ринули обличчя, шматочки, а потім цілі картини спогадів.

Ось молодий, підтягнутий батько підсаджує на морава маленького Ітема, ось матінка, суне йому в брудну руку солодкий пиріг, а він відкушує на бігу і мчить назад, до річки, там де хлопчаки стрибають у воду зі старого розлогого дерева.

А ось сестричка витирає сльози і обіймає його, проводжаючи на службу, і батько з матір'ю вже не такі молоді, і будинок їх зовсім захирів, тому і вступив він, молодий вісімнадцятирічний Ітем Родерік, в гвардію його величності. А це Джейна, Пресвітла Матір, у нього і наречена була, чому ж його ніхто не став шукати?

«Тебе оголосили державним злочинцем і звинуватили в зраді, — пролунав сумний голос всередині, — твоїм рідним сказали, що ти страчений за законом воєнного часу. Твоя матінка досі оплакує тебе. А Джейна давно вискочила заміж», - додав голос з прохолодою. Рассел-Ітем здивовано підняв голову і побачив, як спадкоємець Герони грізно трясе тендітну, рідкісної краси дівчину, з довгим до колін золотистим волоссям, нависає над нею і гарчить:

— Де вона? Що ти з нею зробила?

«Я не помер? Пресвітла Мати, це все насправді? І цей геронський бовдур зараз витрясе душу зі своєї законної нареченої…»

— Хто ти? — знову струснув за плечі дівчину Ейнар. — Де моя Іві?

— Заспокойся, Ейнаре, — голосом Івейни сказала Елісса і відштовхнула принца, що той навіть остовпів, — я і є Ів. Відійди, не заважай, — вона стягнула амулет і підбігла до орланів.

Натовп захоплено гудів, Третій Центуріон підняв було меч, але Перший потягнув його за рукав і зробив невизначений жест, що означав скоріше «Давай подивимося, що буде далі». Другий Центуріон побачив живого Рассела і спантеличено підняв брови, немов перед ним повстав триденний мрець. Сагідар з розширеними від подиву очима напружено стежив за дівчиною, а та по черзі надягала амулет на кожного з орланів, витираючи очі вільною долонею.

— Що відбувається, Расе? — обурено вказав на неї Ейнар, роблячи крок до краю помосту. — Хто вона така, ця дівчина? Чому вона говорить голосом Ів?

Рассел поклав на поміст зігнуті в ліктях руки і зітхнув, перенісши вагу тіла. Ноги його зовсім відмовлялися тримати.

— Тому що вона і є Ів, ваше високородіє, це Елісса Болігард, ваша єдина і законна наречена.

Площа завила, пролунали захоплені крики, Ейнар обернувся і позадкував. Рассел поклав підборіддя на складені руки. На краю ешафота білі птахи змахували крилами, які, немов ламаючись, на очах приймали вигляд людських рук, і через кілька секунд перед приголомшеною Леарною постали троє молодих людей, одягнені в білі одежі.

— Пітьма мене роздери, Арчібальде, нарешті я стою на ногах, а не на цих триклятих кривих лапах, — пробурчав один з двох, схожих, як дві краплі води. Він покректав, випрямляючись, а потім розкрив обійми і широко посміхнувся золотоволосій дівчині: — Ну привіт тобі, сестричко! Яка ж ти у нас розумниця!

— А це ще хто такі? — ревниво насупився Ейнар. Молодший з юнаків підійшов до геронця і від щирого серця смачно заїхав йому кулаком в щелепу.

— З першого дня мріяв це зробити, — із задоволеним виглядом сказав він очманілому спадкоємцю, — завжди тебе терпіти не міг!

— Дозвольте, — пролунав дзвінкий від обурення голос, і до помосту пробрався головний магістр Зора, — дозвольте, шановні сенори, а ви, власне, хто?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍