Кобо Абе - Жінка в пісках

бо тут офіціантки дуже непривітні. Але перед тим я хотів би домовитися з вами про одну річ. Я не питатиму вас, чим ви займаєтесь і таке інше, а ви — мене.

— Та моє заняття й не варте того, щоб про нього розпитувати. А крім того, як нічого не знатиму, то потім не доведеться викручуватись перед людьми.

— Коли справу закінчимо, я б хотів, щоб ми про неї забули, наче ніколи не бачилися.

— Нехай буде по-вашому. Бо схоже на те, що про неї й не захочеться згадувати...

— Та хто його знає. Навіть зараз ви не можете дивитися мені прямо в очі. Хіба це не доказ того, що ви заінтриговані? Напевне, вам не терпиться дізнатись, що це в мене під бинтами.

— Дурниця.

— То, може, боїтесь?

— Анітрохи.

— Чого ж тоді так уникаєте моїх очей?

— Чого?.. Відповідати по черзі на всі ваші запитання? А це входить у ту послугу за десять тисяч ієн?

— Не хочете — не треба, я вас не силую. Я наперед знаю ваші відповіді. Я тільки думав про те, щоб хоч трохи полегшити вам тягар...

— Скажіть же нарешті, що я маю робити!

Роздратований чоловік, виймаючи з кишені піджака зім’яту пачку сигарет, зухвало випнув нижню губу. Однак ту ж мить його худа щока, на якій чітко виступали м’язи рота, засіпалась, як черевце комахи. Він мав вигляд зацькованої жертви. Але чому? З власного досвіду я знав, що дитина, підстьобувана неймовірною фантазією, може панікувати, але ж мій співрозмовник доросла людина. Напевне, й колеги відвертали від мене очі тому, що соромилися своєї переваги перед начальником. І саме тому, що я усвідомлював це, з допомогою приманки в десять тисяч ієн намагався вивудити собі хоч псевдорівність...

— То перейдемо до справи? — Обережно, але вибираючи навмисне різкий зворот, почав я розвідку.— Знаєте, я подумав, чи ви не віддали б мені свого обличчя?..

Замість відповіді чоловік серйозно глянув на мене, черкнув сірником, зламав його і запаленого кинув на стіл. Метушливо загасивши і збивши щиглем на долівку, невдоволено просолів і запалив ще один. Сталось так, як я сподівався. Протягом кількох секунд він зібрав докупи всі свої сили і відчайдушно намагався збагнути зміст слів «віддати обличчя».

Пояснень такої поведінки могло бути скільки завгодно. Починаючи від загально поширених, як убивство, шантаж, шахрайство, коли хочуть видати себе за когось іншого, і до зовсім фантастичних випадків купівлі-продажу облич... Здогадатися було нелегко. Якби його не покинула здатність спокійно поміркувати, то він би негайно згадав про десять тисяч ієн — цілком реальну умову. За такі гроші багато не купиш, але замість того, щоб мучитися здогадами, було б розумніше ще раз перепитати, що я маю на увазі. Безперечно, приголомшений моїми бинтами, він опинився в стані людини, яку вві сні мордують несусвітенною казуїстикою. Очевидно, інтуїція правильно мені підказала вибрати саме ресторан. Та найдужче мені сподобалося те, що чоловік, немовби наткнувшись на дротяне загородження, зацікавився не стільки тим, що було під бинтами, скільки самими бинтами.

Як тільки я це збагнув, умить — наче фокусник махнув хустиною — в мені сталася неймовірна зміна. Як з невидимої повітряної ями несподівано вигулькує кажан, так і я переродився в жорстокого напасника, готового вп’ястися вигостреними іклами в горло співрозмовникові.

— Та хоч я кажу про обличчя, ідеться тільки про шкіру. Хочу замінити нею пов’язку...

Чоловікове обличчя все більше затуманювалося, а губи так завзято смоктали сигарету, що здавалось, ніби про нашу справу він зовсім забув. Спочатку, щоб не наразитися на його опір, я мав намір відкрити йому частину правди, та виявилося, що тепер це непотрібно. Мимоволі під бинтами я видушив із себе усмішку. Зігнати злість на комусь — іноді це найкращий спосіб зберегти здоров’я.

— Та ви не турбуйтесь. Я не збираюся здирати з вас шкіру. Мене цікавить тільки її поверхня. Зморшки, потові залози, пори... Одне слово, я б хотів узяти її як модель...

— A-а, модель?..

Чоловік полегшено зітхнув, розслабив плечі, в нього заворушився борлак, і він кілька разів кивнув головою, та в душі, видно, не позбувся сумнівів. Було ясно, що його турбує. Що я збираюся утнути, коли натягну на себе обличчя, цілком схоже на його,— оце, напевно, не давало йому спокою. Та я не тільки не розвіяв відразу його побоювань, а, ковтаючи принесену каву й бутерброда, потроху підпускав йому шпильок і тим сам упевнював у підозрах. До нього особисто ненависті я не відчував. Мабуть, мені хотілося відомстити лише за те, що я змушений рахуватися з житейськими умовностями, якими люди оточують обличчя.

Якби тільки мене не мучили келоїдні шрами, в бинтах, звісно, була б своя перевага. Наприклад, мені здається, що справжній зміст обличчя виявляється при використанні бинтів, діє ефект маски. Маскування — це зловмисна гра, в якій житейські умовності щодо обличчя поставлено з ніг на голову, своєрідний спосіб заховатися від людей, коли не тільки обличчя, але й душа разом з ним зникає. Саме тому в давні часи кати, монахи-жебраки, інквізитори, жерці, священики таємних орденів і, нарешті, розбійники не могли обійтися без маски. Вона мала не тільки негативне призначення — ховати обличчя, але й позитивне — заховавши обличчя, розірвати зв’язок між обличчям і душею, тим самим звільнити людину від обов’язків перед суспільством. За прикладом не треба далеко ходити: те ж саме стосується психології жевжика, який хизується темними окулярами навіть у негоду. Позбувшись ярма власної душі, можна стати безмежно вільним і водночас безмежно жорстоким.

Як подумати, то