Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Радість Цзя Жуя не знала меж. «От уже не сподівався на таку дивну зустріч!» — подумав він, і кров його завирувала сильніше.

— А зараз повертайтеся на бенкет, — продовжувала Фенцзє, — а то кинуться вас і змусять пити штрафний келих!

Цзя Жуй, що стояв немов заворожений, ледве володіючи собою, став повільно віддалятись, увесь час оглядаючись. Він був уже досить далеко, коли Фенцзє спало на думку: «От що таке знати людину в обличчя, але не знати її душу! І звідки тільки беруться такі тварюки! Якщо я не помилилася в його намірі, не минути йому лиха! Нехай дізнається, на що я здатна!»

Фенцзє обігнула гірку й побачила декількох жінок — вони поспішали їй назустріч.

— Пані турбується, що ви так довго не повертаєтесь, і от знову нас послала по вас.

— До чого ж нетерпляча ваша пані, — зауважила Фенцзє й запитала: — Скільки зіграно актів?

— Вісім чи дев’ять, — відповіли жінки.

Розмовляючи між собою, вони підійшли до задніх воріт вежі Небесних пахощів і побачили Баоюя в оточенні дівчат-служниць і молодих служників.

— Брате Баоюю, не пустуй, — наказала йому Фенцзє.

— Пані нагорі, — мовила одна із служниць, — підніміться, будь ласка, до них.

Фенцзє підібрала поли халата й не кваплячись піднялася на верхній поверх. Біля сходів її чекала пані Ю.

— Гарні! — дорікнула вона Фенцзє. — Ніяк розстатися не можете! Переселилася б до неї назовсім! Сідай, я піднесу тобі вина.

Фенцзє з дозволу пані Сін і пані Ван сіла. Тоді пані Ю простягла їй програму спектаклю, запропонувавши вибрати акти, які Фенцзє хотілося б подивитися.

— Я не смію, — мовила Фенцзє. — Нехай спершу виберуть пані.

— Ми вже вибрали по декілька актів, — сказали пані Сін і пані Ван, — тепер твоя черга.

Фенцзє пробігла очима програму й вибрала два акти: «Повернення душі» й «Арія під акомпанемент».

— Після акту «Указ про призначення двох чиновників», — сказала вона, повертаючи програму, — нехай зіграють ці два акти, й розійдемося.

— А й справді! — погодилася пані Ван. — Твоєму старшому братові та його дружині настав час відпочивати, у них і так вистачає турбот.

— Не так уже часто ви до нас приходите, — заперечила пані Ю. — Час ранній, посидьте ще трохи, нам буде приємно.

Фенцзє підвелася, подивилася вниз і запитала:

— Куди ж пішли панове?

— Вони на терасі Яскравого блиску, п’ють вино, — відповіла одна зі служниць. — З ними музиканти.

— Тут їм незручно, так вони нишком пішли! — вимовила Фенцзє.

— Думаєш, усі такі праведники, як ти! — засміялася пані Ю.

Поки вони жартували й сміялися, вистава закінчилася, зі столів забрали закуски й вина й подали рис. По трапезі пані Сін і пані Ван перейшли в дім, де випили чаю та звеліли подавати коляски. Вони попрощалися з матір’ю пані Ю, а сама пані Ю зі служницями вийшла їх провести.

Цзя Чжень, його сини та племінники, що стояли біля колясок, навперебій запрошували:

— Неодмінно приїдьте завтра, тітоньки!

— Оце вже ні! — відповіла пані Ван. — Ми нині дуже втомились і завтра відпочиватимемо.

Поки всі розсідалися по колясках, Цзя Жуй не зводив очей із Фенцзє.

Лі Гуй підвів Баоюю коня, і той верхи пішов за пані Ван. Цзя Чжень, повернувшись у дім, пообідав із братами та племінниками, після чого всі розійшлися.

Ми не будемо докладно описувати, як пройшов другий день свята, скажемо лише, що із цього часу Фенцзє часто провідувала пані Цінь, здоров’я якої то поліпшувалося трохи, то погіршувалось. І вся родина була цим, як і до цього, стурбована. Цзя Жуй тим часом уже не раз приходив у палац Жунго, але траплялося так, що Фенцзє в цей час не було вдома.

Настав тринадцятий день одинадцятого місяця — сезон зимового сонцестояння[132]. До кінця цього сезону матінка Цзя, пані Ван і Фенцзє почали щодня посилати служниць провідати пані Цінь. Повертаючись, служниці незмінно доповідали:

— Усе, як і раніше.

— Якщо цієї пори року хворій не стало гірше, значить, є надія на видужання, — говорила матінці Цзя пані Ван.

— Так, звичайно, — погоджувалася матінка Цзя. — Миле дитя! Якщо з нею що-небудь трапиться, ми не переживемо цього горя.