Гюстав Флобер - Пані Боварі

журбою, тремтіла від холоду під теплою шаллю; ноги їй хололи, на серці було моторошно тоскно.

Дома її чекав Шарль; у четвер «Ластівка» завжди прибувала з запізненням. Нарешті приїхала пані! Вона мимохідь цілувала дитину. Обід не готовий — байдуже! — вона не гримала на служницю. Тепер Фелісіте, здавалось, усе було дозволено.

Часто чоловік, помітивши її блідість, питав її, чи не хвора вона часом.

— Ні, — відповідала Емма.

— Але в тебе сьогодні якийсь чудний вигляд, — заперечував Шарль.

— От іще вигадав!

Іноді вона, повернувшись додому, зразу ж підіймалась до себе в кімнату. Жюстен був уже там. Він ходив безшелесними кроками і прислуговував їй краще від будь-якої камеристки. Подавав сірники, свічку, книжку, розправляв нічну кофточку, слав постіль.

— Ну, гаразд, іди вже, — говорила Емма.

А він усе стояв, опустивши руки й широко розплющивши очі, ніби обплутаний тисячними нитками раптової мрії.

Наступний день бував жахливий, а дальші — ще незносніші; Емма згоряла з нетерплячки знову зажити щастя. Це була пекуча жага, розпалювана знайомими образами; тільки сьомого дня вона знаходила собі вихід у пестощах Леона. А його пристрасть переходила в захват, повний вдячності і благоговіння. Емма втішалася цим коханням, бережно всотувала його в себе, підтримувала його всілякими проявами своєї ніжності, ніби боялась, що його ненадовго вистачить.

Часто вона говорила лагідно і журливо:

— Ах, ти покинеш мене… Ти одружишся… Ти станеш таким, як усі інші.

Він питав:

— Які інші?

— Ну, взагалі мужчини, — відповідала вона. — І, відштовхуючи його, додавала млосним голосом: — Усі ви безсовісні!

Одного дня, коли вони філософували про земні розчарування, вона прохопилася якось — чи то, щоб випробувати його ревнощі, чи просто в пориві мимовільної відвертості, — про те, що колись, іще до нього, вона любила одного чоловіка: «Не так, як тебе!» — квапливо додала вона і тут же заприсяглася своєю дитиною, що між ними нічого не було.

Леон повірив, але все-таки став допитуватись, що то був за один.

— Він був капітаном корабля, мій друже.

Сказати так — значило відвернути Леона від усяких розшуків і воднораз додати собі ціни в його очах: адже нею захоплювалась людина героїчного, сказати б, складу і звична до успіхів.

І справді, отут Леон відчув усю нікчемність свого суспільного становища; він став заздрити еполетам, орденам, чинам, їй, напевне, подобаються такі речі, — так він судив з її марнотратства.

А Еммі доводилося стримуватись від багатьох химерних забаганок, їй, наприклад, хотілося завести для поїздок до Руана тильбюрі з англійським конем і грумом у пишних ботфортах. На цю думку її наштовхнув Жюстен: він благав узяти його до себе в лакеї. Якщо відсутність елегантного екіпажа не захмарювала в неї радості поїздок на побачення, то, безперечно, вона щоразу збільшувала гіркоту повернення додому.

Коли вони говорили про Париж, Емма часто зітхала:

— Ах, як гарно нам би там жилося!

— А хіба ми тут не щасливі? — ніжно питав коханець, гладячи її по голівці.

— Правда твоя, — казала вона, — я просто божевільна. Поцілуй мене!

До чоловіка вона ставилась привітніше, ніж будь-коли, робила йому фісташкові креми, а після обіду грала вальси. І він вважав себе найщасливішим у світі, а Емма жила в цілковитому спокої. Але якось увечері він раптом спитав:

— Адже ти береш уроки у мадемуазель Ламперер?

— Так, а що?

— Знаєш, — відповів Шарль, — я бачив її оце в пані Льєжар. Заговорив із нею про тебе, — аж вона тебе не знає.

Наче грім ударив з ясного неба. Але Емма відповіла спокійнісінько:

— Вона, мабуть, просто забула моє прізвище.

— А можливо, — сказав лікар, — у Руані є кілька вчительок музики з прізвищем Ламперер?

— Може, й так. — І зразу ж додала: — Але ж у мене є її розписки! Ось дивись.

Вона підбігла до бюрка, поперекидала всі шухляди, переплутала папери і нарешті так розгубилася, що Шарль став просити її не турбуватись про якісь там нещасні розписки.

— Ні, я таки знайду! — наполягала вона. І справді, наступної п'ятниці Шарль, натягуючи чоботи в темній комірці, де висіла його одежа, намацав під своїм носком якийсь папірець. Він видобув його з чобота і прочитав:

«Одержано за три місяці навчання та за куплені ноти шістдесят п'ять франків.

Вчителька музики Фелісі Ламперер».

— Туди к бісу, як же воно потрапило в мій чобіт?

— Мабуть, упало з старої папки з рахунками, що лежить на полиці скраю, — сказала Емма.

І з того часу все її життя перетворилося на суцільний обман. Вона, мов покривалом, огортала ним своє кохання, щоб його ніхто не побачив.

Брехня стала для неї потребою, манією, насолодою; коли вона говорила, що вчора йшла правим боком вулиці, то можна було з певністю сказати, що насправді вона йшла лівим.

Одного ранку, коли вона щойно виїхала з дому, одягнена, як завжди, досить легко, раптом почав іти сніг. Шарль виглянув у вікно і побачив на вулиці абата Бурнізьєна, що їхав у Тювашевому шарабані в Руан. Тоді він збіг по сходах, дав священикові теплу шаль і попросив його передати її дружині в «Червоному хресті». Добравшись до заїзду, абат відразу ж спитав йонвільську лікаршу. Хазяйка відповіла, що та спиняється в неї дуже рідко. Уже ввечері, побачивши Емму в «Ластівці», кюре розповів їй, як він її шукав; зрештою, він, здається, не надавав цьому випадку ніякого значення, бо тут же став розхвалювати проповідника Руанського собору, який тоді гримів красномовством: його збігалися слухати всі дами.

Але якщо кюре не вимагав від неї жодних пояснень, то інші згодом могли виявитись не такими скромними. Тому Емма вирішила обов'язково спинятися щоразу в «Червоному хресті», щоб добрі йонвільці, бачивши її на сходах, не мали ніяких підозр.

Та одного ранку вона все ж таки не вбереглася: вийшовши під руку з Леоном із готелю «Булонь», вона зустріла пана Лере. Емма злякалася, думала, що він усім роздзвонить. Але він був не такий дурний.

Через три дні по тому Лере увійшов до неї в кімнату, зачинив за собою двері і сказав:

— Мені потрібні гроші.

Емма заявила, що в неї нічого немає. Лере почав бідкатися та нагадувати усякі послуги, які він їй робив.

Справді, з двох підписаних Шарлем векселів вона досі сплатила тільки по одному. Що ж до другого, торговець замінив його на її прохання двома новими, виписаними на дуже далекий термін. Потім він видобув з кишені список товарів, що він їй дав у кредит: завіси, килим, оббиття для крісел, кілька відрізів на сукні, різні туалетні дрібнички — всього тисячі на дві франків.