Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Томія відразу засумнівалася, що дружини у цих чоловіків є, і подумки обізвала їх каторжниками, що втекли з каменоломні. Вигляд у них був саме такий, одяг сірий від пилу, що в'ївся. І пики досить розбійницькі.

— З якимись хлопцями, — видав другий і голосно заіржав, закинувши голову.

— Айда з нами, — запропонував третій і простягнув лапищу до Весяни.

Вона пискнула і спробувала відсунутися.

Четвертий мужик теж заіржав, відштовхнув третього і спробував схопити Весяну за плече.

Студенти дещо розгубилися від такого нахабства — досі їхніх знайомих дівчат ніхто не намагався хапати і витягати з-за столів. Мабуть накидки магів-недоучок охолоджували запал різних поціновувачів краси.

Томія інстинктивно схопилася за один із зменшених мечів, примотаних до передпліччя стрічкою.

І лише один Ваня вчинив рішуче і хоробро. Він зсадив з колін кота, схопив свій стілець за спинку і хряснув ним мужика по голові, благо він дуже невдало для себе нахилився. Чоловік сумлінно баднув стіл і ліг відпочити біля ніг прекрасної діви. Правда ноги вона тут же підібгала, а потім і зовсім злізла з стільця і ​​сховалася за Ваню.

Приятелі постраждалого від любові до прекрасного переглянулися, знизали плечима, а потім найстрашніший заревів:

— Та ви що?!

— Ой, матінка, — пискнула Весяна і навіть трохи присіла.

Томія від несподіванки похитнулася на стільці і мало не впала. Зате, нарешті, згадала, що збиралася випробувати бойову магію і від щирого серця відважила ревуну ляпаса силою. Його віднесло вбік і поклало на стіл до мужиків, що мирно там їли кашу. Ті від прикрості, що втратили їжу, стягнули літуна на підлогу і почали його бити.

— Та я вас! — закричав каторжник, що ще не встиг висловитися, і кинувся вперед.

Томія чомусь хихикнула, білкою заскочила на стіл і гарно вдарила бігуна знизу по підборіддю, не забувши додати ще один імпульс сили. Воїн вона, зрештою, чи якась кізочка? Чоловік, гарно розкинувши руки, підлетів угору, протаранив головою балку, про яку сперечалися студенти, і важко звалився на підлогу. А Томія ледь не впала зі столу, але її спіймав Шелест, повернув назад, а потім вітром відштовхнув трьох каторжників, що залишилися.

— Ішли б ви додому, — сказав серйозно. — Поки на ногах стоїте.

Але добрих порад ці типи, мабуть, не слухали принципово. Тому що один схопив стілець і жбурнув у Томію, другий схопився за зв'язок якихось підвісок, а третій підняв над головою стіл і кинувся мститися за приятелів.

Стілець розлетівся в тріски, зіткнувшись із щитом, виставленим Даміром. Томію смикнув зі столу і запхав собі за спину Шелест, який тут же відправив у власника підвісок келих з недопитим пивом. А Ленц взагалі заволав, як божевільний, і зробив дивний рух руками — зверху донизу, поступово звівши долоні разом. І стіл, піднятий мужиком, переломився навпіл, тріснувши обома половинками його по голові. Чоловік із підвісками теж не розминувся з келихом, не до літаючих предметів йому було, мабуть вишукував убивчий амулет. І залишився метальник стільців зовсім один. Вчинив він, щоправда, дивно. Озирнувся навкруги, а потім галопом помчав із шинку.

— Подавальниця, ще пива! — радісно закричав Ленц. — Ми перемогу святкуватимемо.

Подавальниця примчала миттю. І посміхалася при цьому так, ніби компанія пригодників щойно вразила саме зло.

Щоправда, допити це пиво вони не встигли. Повернувся мужик, котрий бігав за допомогою до місцевих стражників, і став тицяти в переможців пальцем, страшенно обертаючи очима.

— То вас недолітки побили? — з явним задоволенням запитав один із стражників, чомусь приписавши до таких і Івана, який був старший за студентів і дівчат. — Ось справи. І це воїни, захисники барона.

Чоловік засумував.

А стражник, що веселився, підійшов до столу і досить чемно попросив компанію сходити до в'язниці, пообіцявши швидко у всьому розібратися і покарати винних.

Прохання мужика допомогти з транспортуванням друзів у місце пристойніше за запльовану підлогу шинку, стражники велично проігнорували. А потім нагадали, що постраждалим слід прийти і підтвердити свої скарги, повторно розповісти про вогняних птахів, темну магію та голих відьом, що бентежать чоловічі уми. Ще й Весяні підморгнув. Мабуть одразу зрозумів, кого саме «хоробрий воїн» уявляв голою та бентежною.