Саймон Бекетт - Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт

очей? Ти викрав його, лише щоб прикрити втечу? — мені не потрібно було намагатися додавати у свій голос презирство. — І це навіть не спрацювало, правда? Усе ­даремно.

— Думаєш, я цього не знаю? — від цього крику його перекосило, наче від болю. Він люто глянув на тіло гробаря. — Боже милий, ти хоч уявляєш, скільки часу я на це витратив? Скільки планував? Усе не так, як мало бути! Йорк був моїм виходом, моїм щасливим кінцем! Його б знайшли з дружиною Ейвері — жалюгід­ного невдаху, що радше покінчить життя самогубством, ніж віддасться в руки поліції. От і казочці кінець! А я потім поїхав би з Ноксвілла, почав би десь усе знову. А тепер тільки глянути! Боже, все намарно!

— Ніхто б не повірив.

— Ні? — сплюнув він. — Вони повірили фоткам, які я залишив у нього вдома! Вони повірили всьому іншому — всьому, чого я хотів!

При згадці про Сем у мене кров закалатала в скронях.

— А якби повірили б, що тоді? Далі вбивати вагітних?

— Мені б не довелося! Дружина Ейвері була така повна життя! Вона була б єдиною. Я це відчував!

— І те саме відчував з усіма іншими? Що ти зробив із Саммер? — закричав я, забувши про все.

— Цяця Ліберманова!

— Ти їй подобався!

— Їй більше подобався Ірвінґ!

Ця фраза настільки мене приголомшила, що я замовк. Ми всі думали, що Ірвінґ став мішенню через телеінтерв’ю. Але того дня Кайл працював у морзі, а професор фліртував із Саммер. Наступного дня Ірвінґ зник.

І тепер Саммер лежала тут у пітьмі.

Вона лише усміхнулася Ірвінґові у відповідь. І все. Для Кайлового его цього вистачило.

Мені стало зле. Але Кайл втратив концентрацію та послабив захвáт Ґарднера. Я побачив, як повіки агента БРТ почали розплющуватися, і сказав перше, що спало мені на думку.

— Що ти мав проти Тома? Він тобі загрожував?

— Він був брехуном! — обличчя Кайла скривилося в спазмі. — Великий судовий антрополог, експерт! Купався у славі, крутив джаз під час роботи, наче в піцерії! Гікс — то просто гівно, але Ліберман вважав себе чимось особливим! Найбільша таємниця у Всесвіті просто в нього під носом, а він далі гнилі навіть не міг зазирнути!

— Том знав, що краще не витрачати час на пошуки відповідей, яких він не міг знайти, — я знову чув, як Ґарднер хрипить, але не наважувався глянути на нього. — Ти навіть не знаєш, що саме шукаєш, правда? Усі ті люди, що ти їх убив, ці тіла, які ти… ти зібрав, і для чого? У цьому немає жодної мети. Ти як малюк, який тицяє палицею дохлого кота…

— Заткнись! — з його рота бризнула слина.

— Ти хоч знаєш, скільки життів знищив? — крикнув я. — І чому? Отже, ти вмієш фотографувати? Думаєш, тобі це щось покаже?

— Так! Правильне фото покаже! — рот його скривився. — Ти такий же покидьок, як і Ліберман, ти ­бачиш лише мертве м’ясо. Але це дещо більше! Я — більше ніж це! Життя подвійне, воно вмикається чи вимикається! Я дивився в очі людям, я спостерігав, як це виходить із них, наче вимикається перемикач! Тож куди це дівається? Щось відбувається, саме тоді, у цей момент! Я це бачив!

Він був у розпачі. І раптом я зрозумів, що він такий і є. Ось воно що. Ми помилялися щодо особи вбивці, але Джейкобсен мала слушність щодо всього іншого. Кайл був одержимий власною смертністю. Хоча ні, не одержимий, зрозумів я, дивлячись на нього.

Наляканий.

— Як твоя рука, Кайле? — запитав я. — Припускаю, ти лише вдав, що вколовся тією голкою. Том думав, що робить тобі послугу, попросив тебе допомогти Саммер, а ти просто тинявся навколо, сподіваючись побачити, як хтось із нас наштрикнеться, так? Що трапилося, здали нерви?

— Замовкни!

— Річ у тім, що якщо ти просто прикидався, то чому ж тоді так побілів? Це було, коли я запитав про твої щеплення, правда? Ти не думав, що можна заразитися від когось із тих, кого сам убив раніше, правда?

— Я сказав тобі: заткнись!

— У Ноя Гарпера позитивний тест на гепатит С. Ти знав це, Кайле?

— Брешеш!

— Це правда. Варто було прийняти пропозицію лікарні щодо постконтактного лікування. Хай ти цими голками не вколовся, але все одно була відкрита рана, а на твоїй рукавичці — кров. Але ти не планував тоді, що доведеться мати справу з трупом, так? Набагато легше засунути голову в пісок, ніж погодитися, що тебе може заразити якась із твоїх власних жертв.

Його обличчя зблідло ще більше. Він кивнув у бік процедурної.

— Останній раз! Туди, негайно!

Але я не рухався. Кожна хвилина, поки я говорив, наближала прибуття допомоги. До того ж, дивлячись на його блідість, на те, як він уривчасто дихає, я почав думати про інше. Чому він вирішив сховатися, поставив­ши все на те, щоб вислизнути, поки ми зайняті з Йорком, а не втекти, поки мав таку можливість? Може, з тієї ж причини, з якої він не вбив Сем. З тієї ж причини, чому досі не задушив Ґарднера й не здолав мене.

Тому що не міг.

— Ти сильно вдарився під час аварії, так? — сказав я, намагаючись зберегти тон звичайної розмови. Він дивився на мене, мов загнана тварина, груди рвучко здіймалися й опадали. — Я бачив кермо в машині швидкої. Ребра в тебе, мабуть, сильно поламані. А ти знаєш, що такі травми — чи не найпоширеніша причина смерті в автомобільних аваріях? Ребра розколюються й пробивають легені. Або серце. Скільки разів ти бачив такі травми в морзі?

— Замовкни.

— Той різкий колючий біль, який ти відчуваєш щоразу, коли вдихаєш? Це уламки кісток, які розривають твою легеневу тканину. Важко дихати, еге ж? І ще важче стане, бо твої легені наповнюються кров’ю. Ти помреш, Кайле.

— Заткни свою довбану пельку! — заволав він.

— Не віриш мені — подивися на себе, — я вказав на розбите дзеркало на стіні. — Бачиш, який ти блідий? Це тому, що в тебе крововилив. Якщо ти незабаром не отримаєш медичної допомоги, то або спливеш кров’ю, або нею ж захлинешся.

Він дивився на своє розтрощене відображення. Рот беззвучно рухався. Я навіть не уявляв, наскільки сильно він постраждав, — тільки підживив його уяву. Кайл був одержимий собою — цього вистачило.

Він майже забув про Ґарднера. Агент БРТ моргав — свідомість повернулася. Мені здалося, що я бачу, як він злегка поворухнувся, наче пробував міцність задушливого захвату. Ні, не зараз. Будь