Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

Він утнув дурницю, що одразу не сказав про Макса. Схоже, Зіггі і справді вірив, що написати ім’я — це не одне і те ж, що вимовити його, але зрештою йому лише п’ять, він — дитина, котра безнадійно шукала лазівку.

Зіггі підняв з тротуару палку та став завзято махати нею над головою.

— Зіггі, поклади палку, — гукнула Джейн. Він кинув палку, різко звернув праворуч по стежці у траві, що вела повз будинок пані Пондер до школи.

Джейн відкинула палку з дороги та поспішила за ним. Що ж Макс сказав, що змусило таку розумну дівчинку, як Амабелла, мовчати про його поведінку? Невже він і справді сказав їй, що «зовсім уб’є» її? І Амабелла повірила у таку можливість?

Джейн подумала, що ж вона знає про Макса. Окрім родимки, Селестині хлопці нічим не відрізнялися один від одного. І вона думала, що і характери у них однакові.

Для неї Макс та Джош були немов милі і неслухняні цуценята. Через їхню невичерпну енергію та широкі посмішки на всі зуби, вони не здавалися складними дітьми, на відміну від закритого та часто замисленого Зіггі. Селестині хлопці здавалися дітьми, яких треба лиш вчасно годувати, мити та бігати за ними: фізично складно, але не виснажливо у ментальному плані, як це бувало з таким потайним хлопчиком, як Зіггі.

Як відреагує Селеста, коли дізнається, що накоїв Макс? Джейн не уявляла. Вона точно знала, як би відреагувала Маделін (божевільно і гучно), але вона ніколи не бачила, щоб Селеста сердилася на своїх хлопців, звісно, вона засмучувалася і дратувалася, але ніколи на них не кричала. Селеста часто видавалася нервовою та стурбованою, заскоченою зненацька самим фактом існування дітей, коли вони, бігаючи, зіштовхувалися з нею.

— Добрий ранок! Ви що сьогодні проспали? — гукнула пані Пондер — вона була у дворі та поливала квітник.

— У нас була зустріч, — пояснила Джейн.

— Скажіть мені, дорогенька, який у вас завтра буде костюм — Одрі чи Елвіса? — Пані Пондер широко усміхнулася, немов піддражнюючи Джейн.

На якусь мить Джейн не могла второпати, про що це вона.

— Одрі чи Елвіс? А! Вікторина. — Вона зовсім про неї забула. Маделін вже давно організувала їм столик, але ж це було до всіх цих подій: петиція, напад у пісочниці…. — Не впевнена, що…

— Та я жартую, моя хороша! Звісно ви підете у костюмі Одрі. У вас саме підходяща для цього фігура. Думаю, ви б чудово виглядали з короткою, хлопчачою стрижкою.

— Ой, дякую, — сказала Джейн та підтягнула свій хвостик.

— Власне про волосся, дорогенька, — пані Пондер втаємничено нахилилась до Джейн. — Зіггі добряче чухає голову.

Пані Пондер вимовляла «Зіггі», немов якесь кумедне прізвисько.

Джейн подивилася на Зіггі. Однією рукою він енергійно чухав голову, а другою щось вивчав у траві.

— Так, — сказала вона ввічливо. — І що?

— Ви перевіряли? — запитала пані Пондер.

— Що я мала перевіряти? — Джейн подумала, що сьогодні чомусь тупить.

— Гниди, — сказала пані Пондер. — Знаєте, воші.

— Ой! — Джейн закрила рота долонею. — Ні! Думаєте… Ох… Я не… Я не можу… Господи…

Пані Пондер засміялася.

— А хіба у вас в дитинстві їх не було? Вони завжди є.

— Ні! Пам’ятаю, колись у школі був спалах, але я тоді не ходила до школи. Ненавиджу все огидне і повзуче.— Вона здригнулася. — Господи.

— Ну, у мене з цими жучками чимало досвіду. Під час війни усі медсестри їх мали. Для вошей немає жодного значення чистота чи гігієна, якщо ви про це думаєте. Вони просто набридливі — от і все. Ходи-но сюди, Зіггі!

Зіггі прибіг. Пані Пондер відламала гілочку від трояндового куща та нею розчесала Зіггі волосся.

— Воші, — сказала вона, у її приємному, чистому та приязному голосі чулося задоволення. — Аж кишать.

І саме цієї миті з’явилася Тея, котра поспішала до школи з обідом для доньки.

* * *

Тея: Гаррієт забула свій обід вдома, тому я побігла в школу, щоб їй його віддати. Того дня у мене було мільйон планів. І що я чую? Голова Зіггі аж кишить від вошей! Так, вона забрала його додому, але якби не пані Пондер, вона б відвела його до школи! Та й, зрештою, навіщо було просити стареньку перевірити волосся твого сина?

Розділ шістдесят другий

— Однаково, — сказала Абігель.

— Ні. Не кажи «однаково». Це не та ситуація, коли можна сказати «однаково». Це цілком доросла проблема, Абігель. Це серйозно. — Маделін так міцно тримала кермо, що відчувала під долонями краплі поту.

Неймовірно, але вона ще навіть не кричала. Вона поїхала до школи та сказала вчительці з англійської, що мусить забрати Абігель додому через «сімейні обставини». Очевидно, школа ще не встигла побачити веб-сайт Абігель.

— Абігель добре вчиться, — сказала вчителька. — Вона — дуже творча дитина.

— Це точно, — сказала Маделін і ледь втрималась від того, щоб захилити голову і розсміятися істеричним відьомським сміхом.

Це вартувало їй надзвичайних зусиль, але вона і слова не промовила, доки вони не сіли у машину. Вона не кричала: «Про що ти тільки думала»? Вона почекала, поки заговорить Абігель (це їй здавалося стратегічно важливим). Нарешті Абігель заговорила, немов захищаючись, дивлячись поперед себе на приладову панель.

— То що там сталося? Що то за сімейні обставини?

Маделін дуже спокійно, так само спокійно, як і Ед, сказала:

— Знаєш, Абігель, люди в інтернеті пишуть про секс з моєю чотирнадцятирічною донькою.

Абігель завовтузилася та пробурмотіла:

— Я так і знала.

Мимоволі Маделін подумала, що це несвідомий рух означає, що все буде добре, Абігель уже, мабуть, сама пошкодувала, що це зробила. Вона занадто далеко зайшла і тепер шукала виходу. Вона хотіла, щоб батьки наказали їй прибрати сайт.

— Люба, я розумію, що ти хотіла зробити, — сказала вона. — Ти придумала кампанію із «гачком», щоб привернути увагу. Це круто. Розумно. Але в цьому випадку, цей «гачок» аж надто сенсаційний. І ти не доб’єшся своїх цілей. Люди не думають про порушення прав людини, все, про що вони думають, — це те, що чотринадцятирічна дівчина продає свою цноту.

— Мені байдуже, — сказала Абігель. — Я хочу зібрати гроші. Я хочу привернути увагу. Я хочу хоч щось зробити, але не сказати «Який жах!» — і все.

— Так, але ти ані грошей не збереш, ані уваги не привернеш до проблеми. Ти лише привертаєш увагу до себе. «Абігель Мак-Кензі, чотирнадцятирічна дівчинка, яка пробувала виставити свою цноту на аукціон». І ніхто навіть не пригадає, що ти робила це задля благодійності. Ця інформація залишиться в інтернеті і буде доступна твоїм майбутнім роботодавцям.

І тут Абігель сказала своє сміховинне