Вільям Шекспір - Збірка творів

class="p">ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ну, то, скажімо, з резонних.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

І не з резонних, коли вдаються до фальшивих речей.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ну, то з певних причин.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Назви їх.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Перша причина та, що він заощаджує гроші, які мав би витрачати на зачіски; а друга — та, що за обідом волосся вже не падатиме йому в юшку.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Увесь цей час ти намагався довести, що не на все бува свій час.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Атож, і довів, пане; а саме: немає часу на повернення волосся, коли його втрачено з волі природи.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Але ж ти зовсім не подав ґрунтовних доказів, чому саме немає часу на те, щоб його повернути.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ну, то я поясню це так: сам час лисий і через те бажає, щоб увесь його почет до кінця світу складався тільки з лисих.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Я так і знав, що твій висновок буде лисий. Але тихо! Хто там до нас киває?

Входять Адріана й Люціана.

АДРІАНА

Антіфоле, дивуйсь, насуплюй брови;

Ти поглядом своїм голубиш іншу.

А я — не Адріана й не твоя

Жона. Охоче клявся ти колись:

Немає слів, що слух твій милували б,

Нема речей, що вабили б твій зір,

Немає дотиків, що гріли б руки,

Немає страв, що тішили б твій смак,

Коли не я з тобою розмовляю,

Не я дивлюсь на тебе й тисну руку,

Не я з тобою поруч за столом.

Чому ж, коханий мій, чому ж так сталось,

Що ти зробився сам собі чужий?

Собі! Адже ти став чужий мені,

Що з’єднана з тобою неподільно,

Що є твоєї любої істоти

Частина краща. О, не відривай

Себе від мене! Знай же, мій коханий,

Що легше крапельку зронить малу

В бурхливе море і дістати з нього

Її без змін, такою ж, як була,

Ніж одірватися од мене, разом

Мене з собою не потягши! Ох,

Як глибоко тебе вразила б звістка,

Що стала я нечиста і невірна?

Що тіло це, присвячене тобі,

Зганьбила я розпустою гидкою?

Ти плюнув би на мене, розтоптав би,

Ім’ям дружини в мене б ти шпурнув,

З мого чола зірвав би грішну шкіру,

З фальшивої руки моєї вмить

Відтяв би шлюбний перстень і зламав би,

Заприсягнувшись розійтись навік.

Ти це зробив би, знаю. То роби ж!

Мене заплямувало перелюбство;

Жадоба грішна осквернила кров:

Як двоє ми — одне, а ти невірний, —

Тече і в мене в жилах та ж трутизна;

Від тебе заразившись, я також

В розпусту вкинусь. Отже, шлюбне ложе

Ти мусиш завжди вірно берегти;

І чиста я, як будеш чистий ти.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Це ви до мене, прехороша пані?

Я вас не знаю; тільки дві години

В Ефесі я; мені чуже це місто,

Як ваших слів незрозумілий зміст:

До них уважно прислухавсь, їй-богу, —

Проте второпати не зміг нічого.

ЛЮЦІАНА

Фі, брате! Як же ти до нас змінився!

Чи так раніш тримався ти з сестрою?

Вона послала Дроміо по тебе,

Покликать на обід.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Що, Дроміо?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Мене?

АДРІАНА

Тебе, і ти сказав, як повернувся,

Що він тебе відлупцював, гукавши:

«Не знаю я ні дому, ні жони».

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

То ти у змові з дамою цією?

Скажи, яка мета у тому?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Що ви?

Ізроду-віку я її не бачив.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ти брешеш, шельмо! Саме ці слова

Мені ти й справді передав на ринку.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ніколи з нею я не говорив!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А звідки ж їй відомі наші ймення?

Із навіву чаклунського якогось?

АДРІАНА

Гідності твоїй це випадає —

Так прикидатись недотепно й грубо,

Та ще й слугу підбурювать ганебно

Супроти власної ж таки дружини!

Ти й так уже мою любов зневажив;

Не збільшуй глузуваннями образи,

Іди, до тебе притулюся я:

Ти — берест мій, а я — лоза твоя;

З ’єднаю слабкість з силою твердою

Й від тебе стану я й сама міцною.

Нас розлучає лиш бур’ян, дружино:

Плющ загребущий, терен і шипшина;

Ти їх не рвеш, — вони ж весь сік твій труять.

Тебе руйнуючи, себе годують.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ (вбік)

До мене ж бо слова ці навісні.

А може, й справді я женився в сні.

Чи й досі ще я у полоні чуда:

На вуха й очі наслана полуда?

З ’ясую згодом загадкову штуку.

А зараз цій марі подам я руку.

ЛЮЦІАНА

Ну, Дромйо, хай дають обід хутчій!

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Де чотки? Заступись, о Боже мій!

Що це за край? Куди попали ми!

Не люди тут, а гноми і відьми.

Не скоришся, то можеш і померти,

Бо виссуть кров, щипаючи до смерті.

ЛЮЦІАНА

Стоїть, бурмоче щось, оглух неначе!

Плазуй же, трутню, бовдуре, слимаче!

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Змінивсь я зовсім, пане, чи не так?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Змінився ти в душі, як я; авжеж!

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ні, пане, й тілом я змінився теж.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Але ж на взір ти зовсім не змінився.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ба ні! На мавпу я перетворився.

ЛЮЦІАНА

В осла ти обернувсь, як хочеш знати.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Еге ж! Вона ладна мене сідлати,

І я вже прагну скуштувать трави.

Так, я осел, — сказали правду ви.

А ні — то я давно її впізнав би

Так, як вона мене, — і вам сказав би.

АДРІАНА

Доволі! Я не хочу, як дитина,

Рукою очі закривать і плакать,

В той час як муж мій і його слуга

Із сліз моїх глузують. Отже, пане,

Чекає нас обід, ходім. Ти ж, Дромйо,

Повинен вартувати коло брами.

Мій мужу, нині будем нагорі

Обідать ми, і я тебе примушу

Признатись в тисячі твоїх гріхів.

Гей, хлопче, як спитає хто, де пан,

То скажеш, що обідає в гостях.

Нікого не впускай. Ходімо, сестро.

Пильнуй же браму, Дроміо, як слід.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ (вбік)

Я на землі, у пеклі чи в раю?

Я сплю чи ні? Чи розум я втрачаю?

Мене тут знають, — я ж себе не знаю!

Що ж, буду з ними заодно, — і все.

Мене хай доля в цей туман несе!

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

(до Антіфола)

Накажете під брамою стояти?

АДРІАНА

Й нікого не повинен ти впускати;

А ні — то дам ляща, щоб не забув.

ЛЮЦІАНА

Ходім; обідній час давно минув.

Виходять.

Дія третя

Сцена 1

Перед домом Антіфола Ефеського.