Ієн Макьюен - Спокута

присягалася давати хроніку. Ось єдине місце, де вона вільна. Вона створювала маленькі оповідки — не дуже переконливі, трохи затерті — про людей у відділенні. Якийсь час вона думала про себе як про своєрідного медичного Чосера, навколо якого повно колоритних типажів: парубків, п'яниць, старомодних добродіїв, вродливців зі зловісними таємницями. В наступні роки вона шкодувала, що не записала більше фактів, таким чином позбавивши себе необхідного матеріалу. Було б корисно знати, що відбувалося, хто що казав. Водночас щоденник дозволяв їй зберігати гідність: вона може поводитись як медсестра-практикантка, але водночас вона й письменниця, що дуже важливо. І тоді, коли вона була відрізана од усього, знаного їй: родини, дому, друзів,— писання ставало ниткою, зв'язком з ними. Так вона жила завжди.

Траплялися поодинокі моменти, коли вона мала змогу відпустити фантазію. Іноді її посилали з дорученням до диспансеру, і доводилося чекати на фармацевта, щоб виконати доручення. Тоді вона підходила в коридорі до вікна, звідки відкривався краєвид на річку. Налягаючи на праву ногу, вона дивилася на палати парламенту, не бачачи їх і думала не про свій щоденник, але про довгу повість, яку написала й надіслала у журнал. Гостюючи у Примроуз-Гіллі, вона позичила дядькову друкарську машинку, усілася в кімнаті над їдальнею і вказівними пальцями настукала нову історію. Увесь тиждень вона працювала понад вісім годин на день, доки не починали боліти спина і шия, а перед очима не починали розпливатися літери. Але навряд чи вона могла згадати таке ж задоволення, як тоді, коли, завершивши роботу, тримала стос набраних сторінок — сто три! — і відчувала кінчиками пальців вагу свого творіння. Усе це належить їй. Ніхто інший не зумів би написати цієї книги. Зберігши собі копію, вона завинула інший примірник повісті (така неадекватна назва) у обгортковий папір, сіла на автобус до Блумсбері, знайшла адресу на Лендсдаун-Террасі, де містилася редакція нового журналу «Горизонт», і подала пакет приємній молодій жінці, яка підійшла до дверей.

Найбільше їй подобався сюжет, строга геометрія, яка надавала чіткості невизначеності, віддзеркалюючи — як здавалося Брайоні — сучасні ідеї. Доба ясних відповідей скінчилася. Прийшла доба персонажів і сюжетів. Попри замальовки у себе в щоденнику, Брайоні більше не вірила у героїв. Вони — химерний винахід XIX сторіччя. Сама концепція персонажа ґрунтується на помилках, що й довела сучасна психологія. Сюжети теж нагадували поіржавілі машини, чиї колеса більше не поворухнуться. Сучасний письменник більше не може описувати символи і сюжети, як і сучасний композитор не створить симфонії у дусі Моцарта. Натомість мислення, сприйняття, відчуття — ось що її цікавило; свідомість, яка плине річкою крізь час, обтікаючи на шляху всі предмети, а також усі її притоки, що стають дедалі бурхливішими, і перешкоди, здатні повернути потік назад. Якби ж то Брайоні могла відтворити ясне світло літнього ранку, дитяче відчуття дівчинки, яка стоїть біля вікна, піруети ластів'ячого польоту над басейном! Роман майбутнього не буде схожий ні на що в минулому. Вона тричі перечитала «Хвилі» Вірджинії Вулф і гадала, що в самій людській природі стільки перетворень, що лише уява, художня література, новий різновид белетристики, зможе вловити сутність змін. Влізти у чужий розум і показати, як він працює або як ним працюють, і зробити це в межах симетричного сюжету — ось це і є справжній мистецький тріумф. Так гадала медсестра Талліс, затримуючись біля профілакторію в очікуванні на фармацевта і споглядаючи річку, не боячись загрози в особі сестри Драммонд, яка застукає її за тим, що вона стоїть на одній нозі.

Минуло три місяці, а Брайоні не отримала жодної звістки від «Горизонту».

На другий твір теж не було відповіді. Брайоні пішла до адміністрації та попросила адресу Сесилії. На початку травня вона написала сестрі. Тепер їй здавалося, що мовчання й було відповіддю від Сесилії.

* * *

В останні травневі дні постачання медикаментів збільшувалося. Пацієнтів, у яких були не такі гострі хвороби, що не вимагали термінового лікування, відіслали додому. У багатьох палатах царювала б абсолютна порожнеча, якби не прибуття сорока моряків через рідкісний різновид жовтяниці, яка охопила Королівський військово-морський флот. Брайоні не встигала занотовувати у щоденник. Почалися нові предмети — сестринська справа та вступ до анатомії. Першокурсниці поспішали з чергувань на лекції, потім їли й розходилися по своїх кімнатах. Ледь прочитавши три сторінки, було важко зберігати ясну свідомість. Куранти Біг-Бена відзначали перебіг доби, й іноді урочистий подзвін, що знаменував чверть години, викликав притлумлені панічні стогони, коли дівчата усвідомлювали, що кудись запізнилися.

Міцний сон уночі сам по собі вважався медичною процедурою. Більшості пацієнтів, незалежно від їхнього стану, заборонялося навіть кілька кроків ступити до туалету. Тому день починався з підкладного судна. Старша сестра не схвалювала, коли ті судна тримали, «як тенісні ракетки». Їх слід було носити «у Божу славу» — і все треба було вилити, вимити, вичистити та прибрати до пів на восьму, коли приходила пора вранішньої дози ліків. Увесь день — судна, купання й обтирання, миття підлог. Дівчата скаржилися на болі в спині, бо доводилося тягати постільну білизну, а ноги наче вогнем горіли від постійного стояння весь день. Додатковий обов'язок медсестер полягав у влаштуванні затемнення величезних вікон у палатах. До кінця дня більшало суден, треба було виливати мокротиння, варити какао. Ледь випадала вільна хвилька між завершенням чергування і початком занять, щоб повернутися до гуртожитку забрати зошити і підручники. Двічі на день, пробігаючи коридором, Брайоні бачила осуджувальний погляд старшої медсестри, й обидва рази догана висловлювалася безбарвним тоном. Лише кровотеча або пожежа були вагомою підставою для медсестри, щоб бігати відділенням.

Але найчастіше молодші практикантки проводили час у мийні. Подейкували, що скоро поставлять автоматичні судна й баки для миття, але це була тільки мрія про землю обітовану. А поки що вони мають робити все так, як інші робили до них. Того ж дня, коли Брайоні двічі висловили догану за біганину, її поза графіком послали до мийні як додаткові робочі руки. Це порушення неписаного графіка могло виникнути через нещасний випадок, але вона сумнівалася. Замкнувши по собі двері до мийні, вона пов'язала на поясі важкий гумовий фартух. Хитрість випорожнення суден, можна сказати, єдиний для неї спосіб випорожнення суден — заплющити очі, затамувати подих і відвернутися. Потім вимити й виполоскати у розчині карболки. Якщо Брайоні забувала перевірити, чи дочиста й досуха витерті ручки судна, то наражалася на великий скандал з сестрою.

Наприкінці дня вона пішла прибирати майже порожнє відділення: пересувала шафки, випорожняла попільнички, збирала газети. Машинально глянула на згорнуту