Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Розділ 37

─ Кіан, Рорк виходить невинний. Його можна витягти з в'язниці? ─ обертаюся до чоловіка, що виходить якраз слідом за мною.

─ І ти пропонуєш замість нього посадити вагітну Мелисанду? ─ підіймає брови некромант.

Я заперечливо хитаю головою. Ненародженого малюка щиро шкода.

─ Він узяв всю провину на себе, і навряд чи передумає. Тим більше, впевнений, до страти йому не дожити. Рорк захищає свою дитину і його матір.

─ Але ця дитина в тілі вбивці ... ─ незрозуміло з якої причини і далі продовжую цю розмову. Ситуація здається патовою.

─ Я думаю, що можна буде щось зробити потім, після пологів, ─ бере мене за руку чоловік, допомагаючи спускатися по сходах. ─ А поки ми безсилі. Ту розмову, яка щойно відбулась, Мелісанда буде заперечувати. Її до справи не пришиєш. Ось якби нові докази були. Але поки рано щось говорити... Повір, я і сам хочу, щоб справедливість перемогла.

─ Кіан, а при чому до її вагітності Гіллаган? ─ вирішую за краще переключитись на іншу тему. Все одно попередня завела нас у глухий кут. ─ Я ніяк не можу зрозуміти.

─ Я поки теж, ─ задумливо тягне чоловік, кивнувши на прощання адміністратору за стійкою. ─ Хоча деякі припущення є...

Дивлюся в його серйозне незворушне обличчя і роблю очевидний висновок.

─ Не поділишся?

─ Поки що ні, ─ хитає головою і ми, нарешті, виходимо за поріг готелю. ─ Але як тільки буду впевнений, ти дізнаєшся перша.

Ми йдемо вгору по вулиці, намагаючись зловити найманий екіпаж. Я штовхаю носком черевика маленький камінчик, що так необережно попався мені під ноги, і старанно аналізую слова тітоньки. Адже Рорк говорив нікому не вірити...

─ Кіан, а може вона бреше? ─ задумливо стежу за черговим польотом гальки. ─ Спеціально щоб мене позлити...

─ Не думаю, ─ хитає головою і, піднявши руку, кличе візника.

─ Тоді чому вона все це нам розповіла, нічого не побоюючись?

Ось не вкладається у мене в голові мотив її одкровень. Ну, ніяк...

─ Чому не боялася, я тобі вже пояснив, ─ кидає на мене непроникний погляд Кіан. ─ Ніхто не буде копатися в цій справі, якщо є той, хто сам визнав свою провину. Сама поміркуй, кому це треба? У гарди тож роботи по горло.

Гаразд, тут погоджуся. Правоохоронцям і правда є чим зайнятися.

─ А розповіла чому? ─ чоловік трохи хмурить брови. ─ Тут допускаю просто, щоб похизуватися, як вона нас спритно обіграла. Адже, що не кажи, Мелісанда отримала все, що хотіла. Підозрюю, частина того, що зникло з Кінлоха, перетворилося у флоріни і шилінги і осіло десь у неї в кишенях. Твоя тітонька тепер забезпечена жінка, чоловік-п'яниця за ґратами, а вона чекає на довгоочікувану дитину.

Зітхаю, розуміючи правоту некроманта. Тільки де тоді справедливість? Невже ця жінка уникне покарання?

─ Ти не про те зараз думаєш, ─ вривається в мої роздуми голос Кіана. ─ Мелісанда була пішаком. А головний противник Гіллаган. І нам потрібно його зупинити.

На кілька хвилин ми перериваємо розмову, поки сідаємо в коляску. Я зручно розташовуюся на лавці, чоловік навпроти, склавши руки на грудях.

─ Ну, як зупинити його, припустимо, я знаю ... ─ похмуро розглядаю пейзаж за вікном.

Екіпаж якраз рушив, і повз пропливають невисокі кам'яні будиночки з облупленим дахом і темними маленькими вікнами.

─ Ти цього робити не будеш! ─ ледь не гарчить чоловік.

─ Чому це? ─ злякано підіймаю очі.

─ Тому що це небезпечно. Я не можу допустити, щоб ти постраждала! ─ в голосі чуються сталеві нотки, і я вперше бачу його таким сердитим.

─ А хто тоді? ─ задаю логічне запитання.

І їжакові зрозуміло, що це єдиний вихід.

─ Тільки Азері Анем здатні запечатати душу Гіллагана.

─ Мабуть, не тільки, ─ їжачкам зрозуміло, чоловікові ні. ─ Раз Ріанон і Ліншех робили це стільки років, впевнений, є інший спосіб, і я його знайду.

Ох і впертий!

─ Кіан, навіщо втрачати час, якщо є я? ─ волаю до гласу розуму найдорожчого чоловіка.

─ Ти можеш постраждати! ─ гне свою лінію Кіан.

У розпачі закочую очі.

─ Я можу в будь-який момент постраждати, навіть зараз, ─ копіюю його позу і теж складаю руки на грудях.

Може, так буду виглядати солідніше?

─ Чим мені це загрожує? Я не збираюся себе вбивати. Дух-хранитель гробниці є. Мені тільки треба запечатати саркофаг.

─ Ні! І це не обговорюється! ─ гнівно виблискує очима і відвертається до вікна.

«Р-р-р-р!» ─ гарчу про себе... Ось що ти будеш робити? Доведеться відкласти цю розмову на потім.

─ До того ж, ─ через хвилину порушує тишу некромант. ─ Не тільки Мелісанда може бути вагітною...

─ А хто? ─ здивовано кліпаю очима.

─ Ти, ─ спокійно заявляє чоловік.

─ Я-а-а? ─ здивування грудкою застряє в горлі.

─ Ну не я ж, ─ гмикає Кіан.

Десь всередині все обмирає від страху і безпорадності. Вагітна? Ні. Тільки не я. Не можу я бути вагітною... Або можу?

Шоковано дивлюся на чоловіка і помічаю в його очах іскорки самовдоволення. Йому ця думка явно приходиться до душі. І про що ти тільки думала, Аліна? Ніби шістнадцять років, їй Богу! Невже не знаєш про елементарні засоби захисту?

─ Ще рано говорити про таке, ─ злегка відкашлявшись, хрипким голосом заявляю, а рука вже мимоволі тягнеться до живота.

─ Говорити рано, ─ погоджується Кіан, задумливо простеживши за моїм жестом. ─ Але це аж ніяк не виключає таку можливість.

Так, не виключає. Він має рацію. І піддавати себе ризику нерозумно і безвідповідально.

А поки я обмірковую цю новину, некромант наказує візникові зупинитися, вибирається з екіпажу і допомагає вийти мені.

─ Куди ми приїхали? ─ зацікавлено оглядаю незнайому будівлю.

─ Це готель, ─ розплачується з кучером чоловік. ─ Поки я буду шукати необхідну інформацію, зупинимося в ньому.

Киваю, більш уважно розглядаючи красивий фасад, повитий лозами дикого винограду. Зараз він виглядає дещо сумно через відсутність листя, але влітку, мабуть, додає будівлі затишку та шарму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍