Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

— Скоро ми побачимо, що нам робити, — сказав Док.

— І ті теж, — відповів Бренкер.

Вони з півслова зрозуміли один одного. Док сперся на прилавок і дивився в залу.

— Вам буде важко першому завдати удару, шерифе. Це ваш великий мінус. Як на мене, той новий скидається на досвідченого палія. Та ще на такого, що в нього навіть пожежна команда під кулаком.

— Тільки не в цій долині, Доку.

Вони замовкли: до прилавка підійшов Жаба.

— О, я вже тебе кілька днів не бачив! — сказав Док. — Ти що на люди не виходиш?

Жаба таємниче підморгнув їм:

— Я вечорами надто стомлений. Доведеться вам якийсь час нудитися без мене — але тоді ми все надолужимо.

Він випив дві чарочки й пішов собі.

— Щось він замислив, тільки невідомо що, — усміхнувся Док. — Я його добре знаю.

Надійшли нові гості.

Пізно ввечері, коли Боєр зачинив уже свою гральну залу, в його кімнаті зібралися Ронні, Берт з Кудланем і троє колишніх поплічників Біллі. Арчі подавав горілку — зовні спокійний, байдужий. Нарешті Боєр відіслав його. Арчі ліг на ліжко й через годину почув, що вони скінчили нараду, бо Берт з Кудланем зайшли до своєї кімнати.

За тиждень Ронні скупив дванадцять займанок. Щоправда, в долині не зчинилось паніки, а все ж було неспокійно. Всі займанки Ронні лежали в горішній частині й не давали великого зиску. До найкращих, тих, що були нижче й по той бік струмка, він ще не добрався. Але подейкували, що він і там уже готує грунт.

Бренкер поговорив про це з Муром і Слейтером. Усі вони були однієї думки: у долині все гаразд тільки на перший погляд. За Ронні й Боєром, певне, стоять якісь впливові люди.

Бренкер навіть заспокоївся.

— Якщо вони так і далі діятимуть, то ми нічого їм не зможемо закинути, — сказав він. — Видно, вони збагнули, що кожна нечиста справа наткнеться тут на рішучий опір і неодмінно провалиться.

Справді, ніщо не порушувало спокою, відколи не стало Біллі. Мур, хоч і не дуже вірив у той спокій, врешті погодився з шерифом. Проте Гол Слейтер заперечив:

— А чого ж вони оточили себе п’ятьма розбишаками? Чому вони ночами сидять і шепчуться, як розповідає Арчі? Не даваймо себе приспати, то гієни з гієн.

Бренкер поїхав, а Гол із Семюелом пішли до великого намету й застали там веселе товариство. В наметі сиділи матуся Фінні з дочками, Слейтерів син Джо, Ед Фінні, Гай Джілберт, Маррі і ще кілька корктаунців, а також Джім із двома товаришами. Вони гомоніли, жартували й сміялися. Ні для кого вже не був секрет, що Гай Джілберт залицявся до Рут Фінні. Він з Маррі не вперше сьогодні гостювали тут. Навіть добуте золото носили сюди, щоб було в безпеці.

Тільки Джім сидів мовчазний та понурий і все пив чарку за чаркою. Останні дні товариші стурбовано приглядалися до нього. Такий був веселий хлопець і що зробилося? Він майже не показувався на своїй займанці. А як приходив туди, то здебільшого сидів коло сита й ночовок, невидющими очима дивлячись перед себе. Тоді знову цілими годинами невтомно працював, щоб увечері пропити добуті кілька грамів золота. Ковбоям було шкода Джіма: із займанкою йому не пощастило, а тепер утратив ще й дівчину, за якою так упадав. Але ж не можна впадати в розпуку — однаково Рут ніколи не подавала йому ніякої надії.

Джімова чарка була порожня. Він підвівся й знову сягнув по пляшку.

— А може, годі вже на сьогодні? — делікатно спитала матуся Фінні і злегенька притримала пляшку.

Джім завмер і глянув на неї каламутними очима. В погляді його не було злості, одначе він сказав:

— Я п’ю, скільки сам хочу.

— Але не в моїй господі, Джіме, — відповіла вона лагідно. — А цей намет — усе одно, що моя господа.

Розмова коло столу вщухла, запала прикра мовчанка. Тоді Джім випростався, обвів усіх очима, відкинув ногою стільця й мовчки вийшов з намету. Помалу розмова відновилася, одначе про Джіма ніхто не згадував.

Коли його товариші вернулися до свого намету, Джіма там не було.

— Де Джім? — спитали вони ковбоя, що теж жив разом з ними.

— Годину тому був тут і забрав своє сідло, — відповів той. — Знов ледве тримався на ногах.

Другого ранку Джо Слейтер розігнув спину й глянув на Джімову займанку.

— Хто там такий, тату? — спитав він.

Гол Слейтер спинився з ситом у руках і теж поглянув туди. Він здвигнув плечима й хотів сіяти далі, та враз передумав: неквапом поставив сито на землю, випростався і приклав долоню дашком до очей. Те, що він побачив, спантеличило його.

— Копай, Джо, я зараз вернуся, — сказав він. — Щось мені тут не подобається.

Джо помітив, як нахмурився батько, і знову глянув на займанку. Гол швидко підійшов до чужинця і за кілька кроків гукнув.

— Агов, що ви тут робите?

Той, напевне, давно вже помітив Гола, але не звертав на нього ніякої уваги. Тепер він повагом обернувся і, приязно всміхаючись, чекав, доки Гол підійде ще ближче.

— Ну? Я Гол Слейтер.

— Я так і думав. Я Ронні.

— А мені байдуже, хто ви такий.

Гол Слейтер був обурений зухвальством Ронні і ледве стримувався. А той усе всміхався.

— Чому ви так сердитесь, Голе Слейтере? — спитав він. — Ми ж бо тепер…

Гол Слейтер урвав йому мову:

— Я ще раз питаю вас, що ви шукаєте на Джімовій займанці? Він належить до нашого…

Тепер уже Ронні перебив мову Слейтерові:

— Що ви кажете? На Джімовій займанці? — він похитав головою поблажливо й співчутливо. — Я на