Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

— Даке, послухай, вони мені не допомогли, коли я сиділа у льоху і Ероут знущався наді мною. А тобі допоможуть. Продай їх і поверни борги. Я буду рада, якщо вони порятують вас із скрути. Зрештою, ви ж ризикували заради мене своїм життям. Ну, посміхнися, подружко!

Вона обняла Даке.

— А про твій рецепт приготування кави я обов’язково розповім нашим, як повернуся додому. Це і справді неповторний смак.

Розмову перебив Майкл.

— Я готовий розібратися з твоєю бухгалтерією, Даке. Де твої розрахунки?

— Тоді я піду на кухню до Ліана і не буду вам заважати, — підвелася з-за столу Марта.

— Я збираюся рибу готувати, — хвалився вранішнім уловом Ліан. — Тунець сьогодні йшов, скажу я вам, чудовий. Так і проситься на пательню, і я знаю, як його найсмачніше приготувати!

— То ви справжня ходяча енциклопедія: і рибальська, і куховарська, — вихваляла дівчина Ліана.

Хлопець повагом попростував до кухні, хоча толком не тямив, що то значить ен-цик-ло-не-ді-я, ще й не одна, а відразу дві. Про всяк випадок намагався запам’ятати це слово і при нагоді попросити Майкла витлумачити його значення.

Сума боргу, який повинна сплатити Даке з урахуванням банківської кредитної ставки, просто-напросто розоряла їх. І як Майкл не перевіряв цифри, борг від цього не зменшувався.

— Мені Марта дала ось це, — розтулила кулачок Даке і поклала перед Майклом сережки. — Казала, якщо їх продати, то можна буде сплатити борг.

Майкл взяв одну сережку. Ще вранці бачив їх блиск, коли цілував обличчя коханої. У грудях болісно защеміло і він дав собі слово, що подарує Марті ще кращі, як тільки вони доберуться до Мельбурна. Ні, не так. Він поведе Марту до найкращого ювеліра і там вона вибере собі, що їй до вподоби. Аби знову бачити закличний блиск, коли цілуватиме… Але зараз це був єдиний можливий шлях фінансового порятунку.

— Справді коштовна річ. З цим треба їхати на Суматру і там продати ювеліру.

— А скільки за них можна взяти?

— Гадаю, вистачить для погашення боргу.

— Марто! Марто! — радісно загукала Даке. Вона вже хотіла побігти на кухню і ще раз подякувати за такий дарунок, але почула голос подруги:

— Просимо не турбувати! — намагаючись надати голосу офіційного забарвлення, відказала Марта.

Дівчина крутилася біля Ліана, задавала йому силу-силенну питань, нюхала усі страви, що він готував, сьорбала, відщіпувала, злизувала, надкушувала, випробовуючи кожен продукт на смак. Ліан все ще чаклував над рибою, а Марта допомагала: чистила, кришила, сікла, терла. При цьому вони весь час розмовляли і до Майкла долітали їхні голоси. Марта діставала Ліана: що це таке, як воно називається, як вживається, а можна я скуштую, як вимовляється назва цієї приправи, не скупись — я скраєчку спробую.

Нарешті Даке заходилася разом з Мартою накривати на стіл. Ліан вносив і ставив страви. Марта відразу коментувала.

— Майкле, ти знаєш, що це приніс Ліан?

— Щось дуже смачне, якщо судити по запаху.

— Так от, треба знати, що це колак — банани, зварені у кокосовому молоці з червоним цукром з соку арекової пальми. Чудо! А це, став сюди, Ліане, гадо-гадо — такий салат з овочів та фруктів, які я сама кришила, з кокосовим соусом і різними спеціями. Шкода, назв їх так і не запам’ятала, хоч як не втовкмачував мені Ліан. А де ж наша риба? Ось, дивися, Ліан несе насі — рис з рибою, овочами та яйцями, приправленими дуже гострими соусами. А ти знаєш, що на Суматрі, як і на Яві, та й на усіх Зондських островах, можна вибрати будь-яку страву, і вона обов’язково буде з кокосовим горіхом і перцем? Це так, як у нас в Україні люблять страви з цибулею та часником.

— Ти стала теж справжньою ходячою енциклопедією, — засміявся Майкл.

Ліан почухав потилицю, до нього нарешті дійшов зміст цього складного слова, і йому стало надзвичайно приємно, бо і сам причетний до такого визнання.

— У мене й справді хороший учитель, — Марта вдячно глянула на Ліана. — І взагалі, як це прекрасно відчувати себе у безпеці, серед друзів!

На якусь мить вона замовкла, проковтнула нервовий клубок, що підкочувався до горла, а тоді прошепотіла рідною мовою:

— Дякую вам, люди добрі, що врятували мене…

Голова уже наливалася свинцем, але їй не хотілося вірити, що то знову повертається біль. Стрепенулась, обвела усіх веселими очима і знову здивувала Майкла:

— Ліане, налий-но мені чендонь.

— Що? — перепитав Майкл.

— Ченьдонь — це напій із соку різних фруктів, змішаних з кокосовим молоком і цукром.

Тепер сміялись усі. Марта знову випитувала у Ліана переписи приготування соусів, але Майкл бачив, як звужуються зіниці її очей і вона уникає його погляду. Марта трималася з усіх сил, хоча Майкл знав, що вона знову терпить дикий головний біль. Першим підвівся з-за столу.

— Нам треба повертатися.

Марту похитувало, чоло вкрив рясний піт, дихання стало хаотичним. Однак все ще посміхалася до друзів. І тільки коли домівка брата й сестри загубилася за розлогими шовковицями, з уст зірвався стогін. Вона вже не бачила перед собою Майкла, і від усвідомлення цього втратила силу боронитися від підступного земляного мороку запаморочення.

— Майкле, де ти? Не залишай мене…

Фатухелу запалював ліхтарі. Троє уже блимали кожен своїм жовтогарячим оком. Почвалав до четвертого, волочив за собою бідон, що уже невдоволено скрипів порожніми боками, і нагадував старому його самого.

Третій день ліхтарник ходить лихий, вряди-годи скрегоче словами, наче перемелює величезні кам’яні брили.