Володимир Миколайович Шитик - Остання орбіта

зостався з Ральфом віч-на-віч, і здригнувся. Невже їх також спіткала доля Пунтуса і Марцаліса? Він поклав на місце плівку, зачинив скриньку і, кинувши останній погляд на пульт, вийшов з рубки. Відчував, що більше вже ніколи не зможе повернутися сюди. Таке видовище йому не під силу. Але перш ніж назавжди попрощатися з кораблем, він повинен був пройти через ще одне випробування — відвідати каюту Ральфа. Він не хотів вірити, що космос може довести людину до такого стану, і переконати себе в цьому йому було надзвичайно важко.

Знайшовши замкнену каюту, Пасько спинився, впевнений, що це власне і є житло Ральфа. На підлозі купою лежали старі скафандри, порожні балони з-під кисню, светри космонавтів. Буцімто Ральф натягав їх сюди з різних кают. Пасько пройшов до столу — він, цей стіл, либонь, з усього й заслуговував тут на увагу. Це навіть був не стіл — масивний, стальний, він більше скидався на сейф. Пасько стенув плечима: який же реальний сенс у такому сховищі на космічному кораблі, де життя кожної людини відкрите перед іншими? І все ж поведінка Ральфа свідчила про відсутність здорового глузду. Може, між ними був зв’язок? Пасько спробував відкрити сейф. Дверцята не піддавалися. Ключів також ніде не було. Певно, Ральф тримав їх при собі. Пасько полоснув по сталевій стінці сейфа плазмовим променем.

Сейф відкрився. У лівій тумбі лежали плівки мікрофільмів. Космічні війни, зустріч з потворами на інших планетах, нашестя чужинців на Землю. Читаючи ці назви, Пасько скривився, наче взяв до рота щось огидне. А колись же люди всерйоз знімали такі фільми. Але причиною божевілля вони навряд чи могли стати, навіть якби Ральф дивився їх день-у-день. Тож навряд чи для їх зберігання встановлювали на зорельоті сейф.

Біля самого верху правої тумби стола-сейфа Пасько випадково намацав невелику кнопку. Натиснув і відчув, що звідкись з глибини тумби висувається невелика шухляда. Він скерував на неї промінь світла і від здивування ледь не випустив ліхтар. У шухляді лежав пістолет. Стародавній, такі тепер на Землі зустрінеш хіба в музеї: безшумний, здатний стріляти хімічними кулями. Ці кулі, потрапивши в організм, викликали миттєву смерть, не залишаючи, однак, слідів убивства. Чи не після такої кулі не прокинувся Бент? Інакше навіщо було ховати цей пістолет від очей екіпажу?

Пасько покорпався в паперах, накиданих у шухляду, і раптом йому до рук потрапила невеличка книжечка, посвідчення з витиснутими на обкладинці золотистими літерами: «Служба безпеки».

Про ту епоху, коли зореліт стартував у простір, Пасько знав тільки з книжок. Чимало в поведінці людей того часу йому здавалося дивним, незбагненним. І ось він ніби зіткнувся з самою історією, нерозумною, дикою. Йому стало боляче й кривдно за тих людей, які готували в дорогу «Техас». Їх мрії були світлими, щирими, і не їх вина, що результат виявився таким жахливим. Були тоді, певно, ще сили, які хотіли спинити нове у житті. Вони не довіряли екіпажу, вони хотіли від цієї експедиції мати якісь свої особливі вигоди. Тому й послали з зорельотом свого ставленика, доручивши йому, вочевидь, слідкувати за всіма діями екіпажу.

За час блукань у Всесвіті, бо «Техас» чомусь, повернувши від Сіріуса, обминув Землю і опинився мало не в протилежному боці простору, щось порушилося у психіці наділеного особливими повноваженнями Ральфа. Він поставив себе над усіма, і ось результат…

Пасько відчув себе розгубленим, знесиленим. Напевно, і Пунтус з Марцалісом також не чекали нічого поганого, не знаючи про порушену психіку Ральфа.

Пасько вийшов із зорельота. Йому хотілося якомога швидше бігти звідси. Але він ще знайшов у собі сили, щоб полагодити автоматичний замок у вхідному люкові. І лише відчувши, як здригнувся під рукою замок, зітхнув з полегкістю. Він ще поховав своїх мертвих товаришів. Повагавшись, завалив камінням і тіло Ральфа.

Капітан, як і перед відправленням Паська, сидів за столом, стомлений, зі ще більш суворим виразом обличчя. Він довго мовчав, немов роздумував — питати чи ні? Пасько сам сказав:

— Обвал…

— А зореліт?

Відвівши очі убік, Пасько відповів:

— Загинули всі. — Після паузи додав: — Посадку зробили автомати. Дюзова частина розбита.

Капітан подивився на нього, чекаючи, чи не додасть він щось іще. Не дочекавшись, тихо порадив:

— Іди відпочинь. Завтра старт…

Пасько підвівся і вже з-за плечей почув:

— Ти пробач мене. Я розумію, це нелегко…

Пасько вийшов, переконаний, що капітан зробив усе ж правильно, пославши до зорельота його самого. І ще, пригадавши його останню фразу, подумав: «А капітан, напевно, з самого початку чимало про що здогадувався».

ЗМІСТ

Остання орбіта

Стрибок у ніщо

Учитель

Листок сріблястої тополі

Гермес підказує напрям

У строк не повернулися

Шурхоти чужої планети

Бажання збулося, але…

Дублі

На Чаргон? Чи ні?..

Вогник у темряві

Зустріч

Примітка
1

Аерологія — наука про Марс.

(обратно)
Оглавление Володимир Шитік ОСТАННЯ ОРБІТА Науково-фантастична повість та оповідання ОСТАННЯ ОРБІТА Науково-фантастична повість   РОЗДІЛ ПЕРШИЙ     1     2     3     4