Димитр Ангелів - Сміливий чунг

class="book">Страшна буря тривала кілька днів і врешті ущухла. Трохи потеплішало, і навіть біле світило почало виглядати з-за хмар. Правда, великі крижані зерна поламали верхівки дерев навколо печери, але зерна вже розтанули, розтанув і легенький сніжок, і земля знову висохла. В таку м’яку, тиху погоду чунгам було приємно ходити по лісі. Приємно було й маленьким чунгам бавитись на свіжому повітрі, проте вони весь час крутилися біля Брунатної поми. А втім, і вона не спускала їх з очей, а коли близнята починали пустувати й не слухали її застережливих криків, давала їм ляпасів, бо хоча й зрідка, а все-таки чунги ще зустрічали в лісі мо-ка, грау та вига, і кожному, хто відбивався від групи, загрожувала смертельна небезпека.

В один з таких погожих днів Молода пома та Голобедрий знову знайшли в дуплі чимало плодів. Але в більшості з них шкаралупа була така тверда, що Голобедрий зламав собі кутній зуб. Тоді вони спробували розбивати їх каменем, як робили це досі. Голобедрий поклав на стовбур один плід, притримав його і вдарив каменем. Замість того щоб розколотися, плід весь заліз в прогнилу деревину. Тоді Молода пома поклала плід просто на землю і вдарила каменем. Однак земля виявилася дуже м’якою, і плід увійшов у неї. Чунг і пома розгубилися, не знаючи, що далі робити. В руці кожного з них було по кременю з плоскими гранями й гострими краями, але нікому не спало на думку покласти один камінь на дерево або на землю, а вже зверху на нього — плід. Подібна догадка потребувала певного імпульсу, і таким імпульсом був ненароком кинутий Молодою помою погляд на камінь, який Голобедрий залишив на стовбурі. Вона глянула на нього, потім на камінь, який тримала в руці, перевела очі на другий камінь і якусь мить стояла з зосередженим виразом на обличчі, ніби вирішувала щось важливе.

— Хок! — вигукнула вона зрештою, ніби хотіла сказати: «Ага, здогадалась!»

Взяла камінь Голобедрого, оглянула його, поклала на стовбур, а на нього — один плід. Потім ударила своїм каменем, але вдарила з такою силою, що від ядра нічого не лишилося. Ні, не так, треба вдарити легше.

Другий раз Молода пома вдарила справді легше, обережніше, і тверда шкаралупа тільки тріснула. Вона поклала камінь, розламала її пальцями, обережно вийняла ядро і з’їла. Голобедрий поцмокав-поцмокав від заздрощів, потім відштовхнув Молоду пому й сам почав розбивати плоди.

Наївшись досхочу, Молода пома насипала плодів у шкаралупу та-ма, а Голобедрий набрав ще й повну жменю, і вони пішли далі лісом. Та ледве зробили кілька кроків, як раптом почули якесь уривчасте втомлене дихання і, перш ніж встигли зміркувати, в чому річ, як на них вихо— рем налетів гіллясторогий теп-теп. І чи то звір був наляканий кимось страшнішим, ніж чунги, чи тому, що в своєму шаленому бігові не міг звернути убік, він широкими грудьми, з закинутими назад рогами, розсік кущі, мов сліпий, налетів на Молоду пому, збив її з ніг і перестрибнув через неї. Це сталося так несподівано й раптово, що Молода пома не встигла навіть відскочити, впала навзнак і розпанахала собі ногу об великий сук.

В ту ж саму мить на Голобедрого блискавкою налетів сірий грі. Женучись за теп-тепом, розлючений хижак так само несподівано наскочив на чунгів. І через те, що Голобедрий, повз якого теп-теп промчав на відстані долоні, стояв у грі на дорозі, хижак кинувся на нього.

Грі і чунг зчепилися в смертельнім поєдинку. Голобедрий не мав часу навіть покликати на допомогу — хижака треба було вбити негайно, бо вже в наступну мить той міг перегризти йому горло. В крові Голобедрого прокинувся інстинкт самозбереження, піднялися всі первісні сили. І коли грі, підстрибнувши, вп’явся пазурами Голобедрому в плечі, а страхітливо роззявлена паща з загнутими іклами дихнула йому в обличчя, він замахнувся гострим кременем і всадив його хижакові в череп, просто межи очі.

Удар був смертельним, і Голобедрий відчув це одразу. Відчув, бо грі раптом обм’як, витягся й упав на землю. В його закривавлених пазурах лишилися клапті шкури та мясо з грудей і плечей Голобедрого. А Голобедрий, зрозумівши, що хижак мертвий і вже не зможе загризти його, відчув шалену лють. Весь закривавлений, зовсім забувши про Молоду пому, він кинувся на грі і почав ударяти по ньому каменем. Він бив, не дивлячись куди, — по голові, по череву, по ребрах звіра — і ревів на все горло:

— А-ха-кха-а! А-ха-кха-а!..

Почувши цей рев, примчали Сміливий, Брунатна, Одноокий та ще багато чунгів, що були поблизу, і побачили посіченого на шматки грі. Дехто одразу накинувся на вбитого хижака, інші оточили Молоду пому. З закривавленою ногою, вона качалася по землі й жалібно стогнала. Голобедрий підійшов до неї й почав хокати:

— Хок?.. Хок?..

Молода пома спробувала підвестись, але раптом упала й завищала од болю. Оточивши поранену, чунги співчутливо муркотали, проте не знали, як їй допомогти. Ще жоден чунг не переносив пораненого чунга з одного місця на друге, і тому про щось подібне ніхто не міг навіть подумати. Нездатна підвестись або хоча б доповзти до печери, Молода пома мала знайти десь поблизу дупло й сховатися в ньому, а Голобедрий мусив залишитись біля неї і стерегти. Це було природним законом для чунгів, якому вони, не розмірковуючи, підкорялися з незапам’ятних часів.

Тимчасом наближався вечір, і Сміливий першим підвівся й вигукнув:

— У-о-кха-кха!

Чунги вже одвикли ночувати просто неба, одвикли мерзнути вночі від холоду. До того ж, група їх невеличка, а в хмарну ніч у лісі буває зовсім темно, і мо-ка чи грау можуть напасти на них з усіх боків. Ні, вони не могли залишатися на ніч в лісі! Так велів їм не тільки інстинкт збереження всієї групи, а й голос розуму, що вже пробудився…

Пробуджений розум заговорив і в Голобедрого. І в той час, як успадкований навик та інстинкт вимагали від нього лишитися біля Молодої поми незалежно від того, що може статися вночі, розум підказував зовсім інше. Ні, чунги не повинні лишати їх самих! Може, поблизу