Маркус Зузак - Крадійка книжок

його чуба, він кілька разів намагався щось сказати.

— Тату?

Але Руді не підійшов до батька.

Він сів за стіл і вхопився за обернену догори мамину долоню.

Алекс і Барбара Штайнери не зізнаються, про що говорили, поки у вітальні, як трупи, падали кісточки доміно. Якби ж Руді ще на кілька хвилин залишився біля дверей, якби послухав…

У наступні тижні він казав собі — чи, вірніше, виправдовував себе, — що якби тільки він дослухав суперечку до кінця, то зайшов би до кухні набагато раніше.

— Я піду, — сказав би він. — Будь ласка, заберіть мене, я вже готовий.

Якби він втрутився, усе могло б бути по-іншому.

ТРИ МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ

1. Алекса Штайнера не чекало б те ж покарання, що й Ганса Губерманна.

2. Руді поїхав би до тієї школи.

3. І, можливо, він би вижив.

Однак жорстока доля не дозволила Руді Штайнеру в потрібний момент увійти до кухні.

Він повернувся до своїх сестер і кісточок доміно.

Він сів.

Руді Штайнер не збирався нікуди їхати.

Думки про голого Руді

Була жінка.

Вона стояла в кутку.

У неї була така товста коса, якої Руді ніколи не бачив. Вона канатом звисала у неї за спиною, а коли жінка час від часу перекидала її через плече, коса тулилася до її величезних грудей, ніби якась перегодована домашня тваринка. Та й взагалі, у неї все було збільшеним. Губи, ноги. Зуби, що своїми розмірами не поступалися бруківці. У неї був об’ємний і прямий голос. Чого марнувати час?

- Komm, — звеліла жінка. — Підійдіть. Станьте тут.

Лікар, натомість, скидався на лисіючого гризуна. Невисокий і спритний, він походжав кабінетом, демонструючи свої, якісь навіжені, але діловиті і манірні рухи. А ще у нього була застуда.

Важко було сказати, хто з трьох хлопців найбільш неохоче роздягався, коли вони отримали такий наказ. Перший переводив погляди з одного обличчя на інше — з підстаркуватого вчителя, на здоровецьку медсестру і невеличкого лікаря. Той, що посередині, вивчав свої ноги, а крайній праворуч дякував Богу, що перебуває у шкільному кабінеті, а не в темному завулку. Руді дійшов висновку, що в цій компанії роль страховища випала медсестрі.

— Хто перший? — запитала вона.

Їй відповів пан Гекеншталлер, учитель, що відповідав за медогляд. Він більше нагадував чорний костюм, ніж людину. Замість обличчя — вуса. Він глянув на хлопців і швиденько вибрав.

— Шварц.

Сердешний Юрґен Шварц дуже ніяково зняв свою форму. На ньому залишилися хіба труси і черевики. Його німецьке обличчя побуряковіло від нещасного благання.

— Ну? — запитав пан Гекеншталлер. — А черевики?

Хлопець зняв обидва черевики, обидві шкарпетки.

- Und die Unterhosen, — додала медсестра. — І труси.

Руді та інший хлопець, Олаф Шпіґель, теж почали роздягатися, але їм було ще далеко до скрутного становища Юрґена Шварца. Хлопець тремтів. Він був на рік молодшим від Руді та Олафа, але вищим за них. Труси сповзли донизу, і він мусив стояти отак у тісному шкільному кабінеті — гіршого приниження годі й уявити. Самоповага Юрґена впала нижче його щиколоток.

Медсестра пильно його вивчала, схрестивши руки на своїх приголомшливих грудях.

Гекеншталлер наказав двом іншим рухатись.

Лікар пошкрябав свого черепа і кашлянув. Застуда дуже йому дошкуляла.

Трьох голих хлопців на холодній підлозі по черзі оглянули.

Вони прикривали свою гідність руками і тремтіли, як майбутнє.

Поміж кашлем і хрипінням лікаря вони проходили перевірку.

— Вдихнути. — Сопіння.

— Видихнути. — Знову сопіння.

— Руки вперед. — Кашель. — Я сказав руки вперед . — Страшний порив кашлю.

Як це притаманно усім людям, хлопці дивилися одне на одного у пошуках будь-яких ознак взаємного співчуття. Але нічого не знаходили. Всі троє віддерли долоні від своїх причинних місць і витягнули руки. Руді чомусь не почувався частиною елітного класу громадян.

— Ми поступово досягаємо успіху, — медсестра розповідала вчителю, — у створенні нового майбутнього. Це буде новий клас німців, фізично і розумово розвиненіших за інших. Офіцерський клас.

На жаль її проповідь перервав лікар, який зігнувся навпіл і з усієї сили розкашлявся над купкою одягу. З очей йому бризнули сльози, і Руді направду здивувався.

Нове майбутнє? Таке, як отой чоловік?

Йому вистачило розуму промовчати.

Огляд закінчився, і Руді показав свій перший голий «heil Hitler». З якоюсь збоченою втіхою він визнав, що це не так уже й кепсько.

Зірвавши з хлопців усю їхню гідність, їм дозволили одягнутися, і, коли випроваджували з кабінету, їм вдалося розчути початок суперечки, що на їхню честь розгорталася у них за спинами.

— Вони трохи старші, ніж зазвичай, — сказав лікар, — але думаю, що двоє мають підійти.

Медсестра погодилась:

— Перший і третій.

Троє хлопців стояли за дверима.

Перший і третій.

— Першим був ти, Шварц, — сказав Руді. Тоді запитав Олафа Шпіґеля: — А хто був третім?

Шпіґель взявся щось підраховувати. Вона казала про третього в ряду чи третього у черзі на огляд? Та яка різниця. Він знав те, у що хотів вірити.

— Я думаю, що ти.

— Дурня, Шпіґелю, це ти.

НЕВЕЛИЧКЕ ЗАПЕВНЕННЯ

Чоловіки в пальтах знали, хто був тим третім.

Наступного дня після їхнього візиту на Небесну вулицю Руді сидів на своєму ґанку з Лізель і переповідав їй усю епопею, до найдрібніших деталей. Він здався і розповів про все, що сталося того дня, коли його викликали під час уроку. Вони навіть трохи посміялися з гігантської медсестри і виразу обличчя Юрґена Шварца. Але здебільшого це була досить тривожна історія, особливо коли дійшло до голосів на кухні і мертвих кісточок доміно.

Довгий час Лізель ніяк не могла прогнати одну думку.

Про огляд трьох хлопців чи, якщо по правді, про огляд Руді.

Вона лежала в ліжку, сумуючи за Максом, думаючи про те, де він зараз, молячи Бога, щоб він був живий, але десь там, посеред її думок, завжди стояв Руді.

Він мерехтів у темряві, голий-голісінький.

Та в цьому видінні було немало й страшного, особливо у ту мить, коли його примусили забрати руки. Таких думок вона, м’яко кажучи, соромилась, але чомусь не могла про це не думати.

Покарання

У нацистській Німеччині не видавали карток на покарання, але кожен мав отримати своє. Для когось це смерть на війні в чужій країні. Для інших — злидні і провина, коли війна закінчиться і по всій Європі проведуть шість мільйонів відкриттів. Мабуть, багато німців бачили наближення своєї кари, але тільки одиниці приймали її з радістю. До таких людей належав і Ганс Губерманн.

Не варто допомагати євреям на вулиці.

І ховати їх в підвалі теж