Вікторія Леонідівна Гранецька - Тiло™

Потішені власною значущістю, полісмени увійшли. Кава видалася настільки смачною, що нікому з них і на думку не спало зауважити дивну зміну в поведінці, голосі та й навіть у погляді колишнього окружного прокурора. Від безкомпромісної жорсткості, тупої агресії та всеосяжної пихи можновладця не лишилося й сліду. Такі перетворення могли б його спіткати, хіба що якби в його тілі раптом оселився хтось інший. Утім, ніхто з полісменів про це не подумав.

Новий Джек Донован подобався їм набагато більше.

Коли ж вдячні полісмени нарешті забралися і Керлі Адамс зачинила за ними двері, чоловік в інвалідному візку з полегшенням перевів подих.

— Здається, я впорався?.. — спитав, незвично щиро глянувши в її очі.

— Це тільки початок, — відповіла дівчина. — Звикай до нового тіла. Ти станеш іншим Джеком Донованом — таким, який справді виконає все, що наобіцяв. Буде важко. Але я допоможу. Це й мій шанс змінити щось у цьому світі.

10

Найважче було привчити себе відгукуватися на чуже ім’я. Щоразу, як десь неподалік лунало шанобливе «Містере Донован!», улесливе «Пане губернатор!» або ж просто дружнє «Джеку!», кремезний чоловік в інвалідному візку здригався, сполохано починав озиратися й шукати очима невидимого когось. Але Керлі Адамс непомітно клала руку йому на плече — і чоловік зрештою озивався. Навіть тоді в ньому не підстерегли чужинця. Адже Донован мав репутацію одіозного й непередбачуваного політика. Хтозна, що там знову діялося в його голові?

Однак зміни спіткали не лише новообраного губернатора. За лічені дні моторошний відеоролик із трансплантацією Анжеліки Феллон облетів увесь світ. У той же час кілька провідних періодичних видань отримали фотоматеріали із зображенням «екологічного раю», що його облаштовували компанії-підрядники на територіях «зон відчуження» за мовчазної згоди офіційної влади, а також інформацію про таємний відсік каторжної в’язниці штату Орегон, призначений для особливих «потреб» корпорації «ТІЛО™». Особу відправника встановити так і не вдалося, хоча як зворотна адреса на конвертах стояли реквізити вже не існуючої портлендської клініки з переселення душ. І дивним чином список ув’язнених у спеціалізованому відсіку та вивезених до «зон відчуження» майже збігся зі списком безвісти зниклих за останні роки. Знайшлися серед них і так звані «колишні» співробітники корпорації, котрих усі вважали давно померлими. Не було тільки Юрія.

Потому, як скандальні матеріали втрапили на перші шпальти газет, громадськість відчула себе обдуреною. Трансплантації свідомості вже називали найбільшою містифікацією в історії людства. На площі і тротуари міста повернулися вуличні проповідники, вибралися на свої ящики і знову кидали гнівні, полум’яні гасла в народ. Геть трансплантації свідомості! Геть убивства! І народ охоче почав до них прислухатися. Офіційна влада зачаїлася. Церква теж не поспішала з поясненнями. Усі, як і раніше, чекали вказівок від корпорації. Отоді й настав час Джека Донована. За кілька днів він зібрав прес-конференцію.

— Ми заборонимо трансплантації свідомості, — заявив губернатор. — Винних буде притягнуто до відповідальності. Потерпілі отримають компенсації.

Однак то була лише його позиція. Решта владних структур, як і раніше, мовчки підтримувала корпорацію «ТІЛО™», точніше, те, що від неї зосталося.

Тоді він вивів людей на вулиці. Усі пішли за Джеком Донованом. Серед прийшлих був такий собі Йєн Маршалл — славетний чемпіон нелегальних боїв без правил, схожий на велетенського рудого вікінга, — казали, підпільний бійцівський клуб «Сильверадо» належав саме йому; старезний Шон Елвіс — епатажна рок-зірка з нездоровим мескаліновим блиском в очах та чорним лімузином, розмальованим язиками пекельного полум’я. Згодом Шон зізнався в одному з інтерв’ю, що припхався на міську площу разом із усіма на підтримку свого нового альбому «Going Back To Hell», хоча однойменна композиція з того альбому от уже три з половиною тижні трималася на вершечках усіх можливих музичних хіт-парадів і, схоже, покидати їх не збиралася. Не було на розбурханих вулицях лише того, хто забив перший цвях у домовину корпорації «ТІЛО™». Не було Юрія.

11

Велетенська юрба з транспарантами сунула вперед. Громила клініки і грабувала ломбарди, розносила на шматки громадські приймальні, ламала, різала й палила все, що нагадувало про колись могутню індустрію переселення душ. І все довкола захлинулося у гарячих, невситимих хвилях справдешнього апокаліпсису. Звісно, першими загинули невинні. Вони налякано вискакували з крамниць, ресторанів, офісів і власних домівок — і сполохано вертали назад, аби захиститися від осатанілих нападників, однак там їх уже зустрічали інші, що пробиралися до приміщень через дахи. Зводились особисті рахунки. Бризкала й струменіла кров, злітали й уривалися крики, будинки стогнали й тонули у полум’ї…

З Орегону криваві заворушення поширилися іншими штатами, країнами, континентами. Смерть не визнавала кордонів, вона прогресуючою гангреною розтеклася суходолом, перепливала океани, злітала до височини хмарочосів — й вдиралася спершу до резиденцій глав держав, монаршо-королівських палаців, штаб-квартир таємних спецслужб, храмів усіх конфесій, а потім висипалася, вилітала, виповзала на вулиці, несучи на палях голови володарів світу. Не було більше демократів та республіканців, правих та лівих, чорних та білих, віруючих та невірних, протистояння звелося до нищення всіх і всього, що могло нагадати про трансплантації свідомості. Збройні сили, викинуті назустріч натовпу, перейшли на його бік.

Кілька військових із елітного спецпідрозділу увірвалися до секретної зали для нарад, що гніздилася на одному з приватних островів Тихого океану, куди слід було діставатися чартером і в котрій очільники клінік-філій завжди потрапляли до закритого приміщення, сповненого цілковитою темрявою, де не могли бачити навіть одне одного, просто чули голоси. Увімкнулося світло. Проте зала виявилася порожньою. Спецпризначенці здивовано роззирнулися. Нікого. Згодом навіть найбільш віддані прихильники трансплантацій під тиском найвинахідливіших тортур не змогли назвати імені жодного засновника велетенської корпорації. Вони їх просто не знали. Оскільки ніхто й ніколи не бачив їхніх облич, розшукати засновників так і не вдалося. Замість них постраждали інші — дрібні виконавці, продажні копи, запопадливі церковники й слухняні держслужбовці, котрі обслуговували потужну індустрію.

Здивували лише рядові співробітники корпорації «ТІЛО™». Жоден не вийшов на вулицю, жоден не застосував проти людей своєї сили. Більшість із них загинула, коли розлючені протестувальники вдерлися до їхніх домівок. Здавалося, вони просто дозволяли себе вбивати. Лише одна жінка, ніби супроти волі, відштовхнула нападника поглядом до стіни. Звісно, її злочин не лишився безкарним — жінку облили бензином і спалили. Живцем.

Такого навіть Джек Донован не сподівався. Він не знав, як спинити те, що розпочав із найкращими намірами. Із крихітної іскорки розгорілася велетенська пожежа.

— Просто дай їй догоріти, — сказала Керлі. — Хіба ж може бути добро без зла? Вони завше крокують разом, тримаючись за руки, і часом