Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 50

- Тату, можливо, вже нумо сідати за стіл? Буде дуже прикро, якщо все охолоне й стане не смачне, - не хочеться відривати рідного від розглядання цих мега викруток, але вже три хвилини на восьму, того придурка немає і я сподіваюся, що йому Бог дасть на розум і він в цій квартирі й не з'явиться. А батько ще і костюм одягнув, ніби ми очікуємо поважного гостя, а не якогось пересічного козла!

- Антон має скоро прийти, - і спостерігаю задоволену посмішку батька, яку я скидаю на гарний презент, подарований нами з мамою, і ні в якому разі це не радісна реакція на швидку появу запрошеного.

- Скоріш за все, в нього не вийде, напевно, має якісь важливі справи й тому не зміг вирватися, - чергову бабу десь затискає в якомусь забитому готелі. Чергову дурепу, яка повелася на чари нібито солідного чоловіка, який після ночі перетворюється у цілком середньостатистичного рогатого.

- Доню, то може ти до нього набереш та спитаєш коли він прибуде? Якщо запізнюється, то ми розпочнемо, а він вже підтягнеться. А то і справді буде прикро, якщо твої старання охолонуть.

- Тату, ну чому я буду до нього дзвонити та відвертати? Можливо, він зараз за кермом. Можливо, проводить конференц-зустріч, і я тут зі своїм дзвінком як не приший кобилі хвіст, - а ще краще, якщо він просто пообіцяв татові прийти, а сам вчинить у притаманній для нього манері - зіллється. Просто зникне. В цьому він майстер.

- О пів на восьму? Конференц-зустріч? - Схоже, моя дурня настільки дурня, що ні на який глобус не налазить, тому рідний перестає розглядати свій подарунок як щось надзвичайно важливе. з підозрою поглядаючи на того, хто промовив цю нісенітницю. - Тим більше ти його подружка, не думаю, що Антон тобі відмовить у пару словах, чисто пояснити, де він та які в нього плани на вечір.

- Ми навіть не друзі, тату, про яку подружку ти говориш? - Спалахує як сірник, загрожуючи згоріти за пару секунд.

- Навряд чи хлопець, який не хочете з тобою спілкуватися, приходив би на день народження твого батька, тобі так не здається, донечко?

І як мені все це сприймати? Як пояснити, що я взагалі не в курсі того, чому він згодився на цю пропозицію, якщо буквально недавно послав на три веселі букви.

"Перед цим покатавши на цих трьох буквах..."

А цей підкидає поліняк і в так непогано палаюче багаття, теж не тямлячи, що варто очікувати від цього чоловіка.

- О, а ось і Антон!

Це ж може бути хтось з друзів батька, хто особисто захотів його привітати? Цілком таке реально. Чи, наприклад, наша старенька сусідка, Тетяна Віталіївна вкотре загубила десь свої окуляри й просить глянути суму на платіжці. Після чого хапається за серце, не тямлячи звідкіля такі цифри взялися. Бо старенька "вмикає тільки калорифер", ігноруючи той факт і наші з батьками розповіді про те, що він старий й тягне світла стільки, ніби в неї там підпільний завод по шиттю одягу. Де кожна година на вагу золота і працівники працюють в три зміни. Я сусідці сама особисто допоможу знайти окуляри, прочитаю всі платіжки, враховуючи навіть номера телефонів диспетчерів, лише б цей дверний дзвінок був натиснутий не тим мерзотником.

- Миколо Сергійовичу, - та цей тембр явно не жіночий, і явно не старечий, від чого мене серце падає на підлогу, розбиваючись як кришталь, розлітаючись по всій кімнаті, рикошетячи й пронизуючи моє тіло уламками, - щиро вас вітаю з днем народження. Це вам.

Ніби зачарована підіймаюся з дивана, як привид вирушаю з кімнати в напрямку вітальні, все ще не вірячи, що в нього вистачило нахабності сюди припертися. Це не сміливість, ні, це сама що не є нахабна нахабність.

- Та нащо ти так витрачався? Твоя присутність тут, сьогодні вже для мене прекрасний подарунок! Та все ж дякую, дякую, дуже приємно!

Приперся. І зараз, ніби ні в чому не бувало, обіймається з моїм батьком.

"Він ніби сина рідного обіймає. Або, у нашому випадку, як рідного зятя..."

В мене подих перехоплює. Чи то від межі адекватності, за яку заступає внутрішній голос. Чи від того, що це справді так, тато щиро, по-чоловічому обіймає цього покидька, реально радіючи його появі. Або, може, річ у тім, що ця мерзота зараз дивиться прямо мені у вічі, і це виглядає як виклик.

- Колю, ну ти чого гостя у дверях тримаєш? Людина старалася, вибирала тобі подарунок, щоб порадувати, а ти її за межі порогу не пускаєш, - мама вичитує тата, з'являючись поряд зі мною, і, на відміну від мене, зустрічає того з посмішкою. - Антоне, приємно познайомитися, я мама Ніки й дружина сьогоднішнього іменника - Марина Едуардівна.

- Радий знайомству, Марино Едуардівно.

Хочеться заржати. Голосно, розложисто, щоб стіни затремтіли. Який же козел! Козляра! Корчить з себе такого поважного, статечного джентльмена, насправді являючись гірським рогатим... Ррр! Бісить! Навіть козлів не хочеться ображати, порівнюючи з цим... цим... ЦИМ!

- Доню, ти чому там так тихенько стоїш, начебто вперше бачиш Антона? Йди йому покажи де можна помити руки, і давайте швиденько за стіл. Необхідно цей презент обмити.

- Сто відсотків! Щоб чудово служив вірою та правдою!

Авжеж, на відміну від тебе, мерзотник! Для тебе ці слова нічого не означають, вони для тебе просто слова, значення яких ти ніколи не зрозумієш! Бо ні віри, ні правди в тобі немає!

- То де у вас вбиральня, Ніко? Можу я скористуватися твоєю гостинністю?

Одного разу ти вже цим скористався... Мало? Видно, що мало, бо я вже бачила цей хитрий погляд, власник якого вже щось задумав. Не спроста він сюди приперся, точно не спроста, і якщо я не зіграю на випередження, якщо не прочитаю його задум, то знову опинюся під ним...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍