Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Майя здивовано подивилася йому вслід. Йдучи через сквер до гуртожитку, вона трохи сумно думала, як зараз прийде у свою кімнату і сяде вчити уроки. А їй так хотілося з кимось розділити свою невелику радість. І всі раптом такі зайняті. Хто б подумав: і Ельдар, і Лука сьогодні спокійно займаються своїми звичайними справами. Ніби на цих вихідних їх не чекає похід в небезпечне стародавнє підземелля.

Від цієї думки Майя різко зупинилась і розвернулася:

 — Невже... — видихнула вона.

***

— Я встиг зробити п'ять таких, — показав Лука на хлопавки. — Вони випускають хмару порошку з горобиною. Її концентрація повинна вбити щурячу королеву, — він глянув на Ельдара. — Хоча тобі доведеться триматися від диму осторонь.

Ельдар повертів в руках одну хлопавку і повернув хлопчикові.

 — Професор Чуб точно не прийде? — глянув він на двері.

Вони сиділи в майстерні за столом, де Лука збирав в рюкзак свої бойові запаси.

 — Ні, він в класі зайнятий зі старшим курсом. Приймає у них саморобні світильники сновидінь. Це надовго.

Хлопчик продовжив ритися у рюкзаку.

 — Ще є компас, Відьмина свічка — вона горить без магії. Досить стукнути по ній. А тут зачарований батьком дороговказний моток. Він приведе до входу. Там починається захищена древньою магією дорога до скарбниці.

 — Звідки він у тебе?

 — Батько сховав його у зробленій нами шпаківні біля будинку. Це був наш спільний тайник, — трохи сумно пояснив Лука. — Коли я знайшов моток, він весь час приводив мене в академію. А потім мені все пояснили про батька. І я здогадався, куди він веде.

 — Цьому твоєму інформатору точно можна довіряти? — запитав Ельдар.

Лука закивав:

 — Усі вважають батька злочинцем. А вона впевнена, що батько нікого не зраджував. — Він повернув увагу до рюкзака і продовжив: — Ще я взяв похідний ніж і бутерброди.

 — Бутерброди? — перепитав Ельдар.

 — Якщо по дорозі ми зголодніємо, — пояснив Лука, як цілком очевидне.

Ельдар посміхнувся:

 — Правильно, кому потрібні подвиги на голодний шлунок.

 — Жартуй-жартуй, — хмикнув Лука, — ще будеш просити поділитися з тобою.

Він затягнув шнурівку рюкзака і глянув на Ельдара:

 — Це якось неправильно... Не сказати Майї, що ми йдемо сьогодні. Адже вона теж хотіла з нами.

 — Все вже вирішено, — сказав Ельдар.

Хлопчик кивнув, хоча помітно все ще сумнівався.

 — Що вирішено? — долинуло позаду. Двері зі скрипом відчинилися.

Напружившись, Ельдар і Лука повільно обернулися. З напівтемряви коридору на них дивилося похмуре обличчя, чий погляд метав блискавки гніву.

 — Майя, — засяяв невинною усмішкою Ельдар. — Не думав, що ти прийдеш.

 — Звичайно, не думав! — стрімко увійшла в майстерню Майя. — Ти відіслав мене додому!

 — Так, відіслав. Скоро іспити, тобі треба вчитися. Ніколи відриватися на всякі дрібниці.

— Гей! — обурився Лука. — Можливість дізнатися таємницю перемоги над Армією Темного Князя — не дрібниця!

Але Ельдар так зиркнув на того, що хлопчик відразу замовк. І відступив, даючи старшим розбиратися самим. Майя встала навпроти хлопця, який й надалі сидів на стільці.

 — З якого дива ти вирішуєш, що для мене краще? — примружилася вона.

 — Я ж твій негласний наставник, — нагадав Ельдар.

 — Наставник, а не батько. Не тобі вирішувати, куди мені можна ходити, а куди — ні, — спалахнула Майя.

 — От і добре. Ще не вистачало мені бути таким самим похмурим занудою, — посміхнувся хлопець.

Майя скрипнула зубами. Ледве змусила себе пропустити зауваження у бік батька.

 — Я йду з вами! І це не обговорюється, — поставила вона хлопця перед фактом.

 — Як не обговорюється й те, що замкнути тебе в підсобці не так вже й складно, — як можна миліше усміхнувся Ельдар.

 — Ти не посмієш, — заявила дівчина.

Ельдар раптом швидко встав і закрив рукою їй рот. Майя розгнівано замукала і приготувалася боротися. Але хлопець ледь чутно прошепотів:

 — Тихіше, хтось йде.