Александра - Зотліла, Александра

-Якщо так, то їм це вдалося.-Невесело подивився на цигарку в руці.- 2 роки, як зав'язав.

-От і розв'язувати не треба. Не гоже диригенту і тим паче вокалісту брати до рота цигарки!- Видерла у нього з рук папіросу, випираючу з кармана пачку теж приватизувала, і спокійнесенько викинула цей непотріб.

Коли я підійшла назад до Руса, то втрапила прямо в його медвежачі обійми. Я відчувала його глибокі подихи на моїй маківці, а потім тихе:

-Побудеш зі мною ще трохи...будь ласка.

-А куди ж я дінуся...-Вторила йому.

 

 

Десь здалеку за цією картиною, склавши руки на грудях, спостерігав Кирил. Він знав, що довго ця парочка бігати один від одного не зможе. Навіть сам підштовхнув Руслана до рішучого кроку. За що люто почав себе ненавидіти. Йому так хотілося опинитися на місці друга. Хотілося сжати маленьку занозу в своїх обіймах, вдихнути солодкуватий запах довгого, шовковистого волосся і більше ніколи не відпускати. Це невгамовне дівчисько засіло в його голові з першого дня їхнього знайомства. І з кожним днем пробирається все глибше і глибше, в самі потайні місця його пошматованої душі.