Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

б нам таких. Мене тільки дивує, як це американці й досі нічого не пронюхали.

— А ви питали в них, сер?

— Звичайно, ні. Я їм не довіряю.

— Можливо, вони нам теж.

— А ви ознайомилися з кресленнями? — запитав шеф.

— Я мало розуміюся на цьому, сер, і зразу ж переслав їх вам.

— Ну, то хоч тепер погляньте на них як слід.

Шеф розгорнув креслення на столі. Готорн неохоче підвівся, і на нього знову напали дрижаки.

— Що це з вами?

— Вчора в Кінгстоні температура була дев’яносто два градуси.

— Рідкувата у вас кров. Холод трохи згустить її... Ну, що ви скажете?

Готорн втупив очі в креслення. Що ж це вони йому нагадують?.. Його охопило якесь дивне занепокоєння.

— Ви пам’ятаєте супровідне повідомлення? — спитав шеф.— Креслення зробив дріб три. Хто він такий?

— Здається, інженер Сіфуентес, сер.

— Так от, навіть він був спантеличений, попри всю його технічну обізнаність. Ці машини транспортувалися тягачами од військового штабу в Байямо до узлісся. Там їх вантажили на мулів і везли до отих загадкових бетонних майданчиків.

— А що кажуть у міністерстві авіації?

— Вони стривожені, дуже стривожені.

— А вчені-атомники?

— Ми ще не показували їм креслень. Ви ж знаєте, що то за братія. Почнуть чіплятися до деталей, скажуть, що все це дуже сумнівне, що розмір труби не відповідає величині споруди і все таке інше. Не можна ж вимагати, щоб агент по пам’яті відтворив усі пропорції. Потрібні фотографії, Готорне.

— Це дуже важко, сер.

— Треба будь-що дістати їх. Хай навіть найдорожчою ціною. Знаєте, що сказав Севедж? Я мало не зомлів, уявіть собі... Сказав, що одне з креслень нагадує йому велетенський пилосос.

— Пилосос?

Готорн пильно глянув на аркуш з кресленнями і знову весь затремтів.

— Просто в дрож кидає, правда?

— Це неможливо, сер! — Готорн так хвилювався, наче щось загрожувало його власній кар’єрі.— Це не пилосос, сер. Не пилосос!

— Диявольська штука, еге ж? — озвався шеф.— Дотепно, просто, але ж як винахідливо!— Він вийняв монокль, і в мертвому оці замерехтіло світло лампи, а на стіні заскакав зайчик.— Гляньте на оцю цяцьку — вона в шість разів вища за людину. Скидається на велетенський пульверизатор. А ця — що вона вам нагадує?

— Двобічний всмоктувач,— пробелькотів Готорн.

— А що таке двобічний всмоктувач?

— Такі бувають у пилососів, сер.

— Знову пилосос! Готорне, мені здається, що ми викрили щось страшніше за водневу бомбу!

— А це добре, сер!

— Звичайно, добре. Тоді воднева бомба вже нікого не лякатиме.

— Яка ж ваша думка, сер?

— Я, звичайно, не вчений,— відказав шеф,— однак погляньте на оцей гігантський резервуар. Він же, напевне, виїдай за дерево. А яка паща на кінці, а потужна труба... Звідки нам знати, як далеко вона тягнеться... може, від гір аж до самого моря. Ходять чутки, що росіяни працюють над новою проблемою — щось там пов’язане з сонячною енергією та морськими випарами. Я, правда, нічогісінько в цьому не тямлю, але гадаю, що тут якась грандіозна справа. Передайте резидентові, хай дістане фотографії.

— Навіть не уявляю, як він зможе наблизитись туди...

— Хай найме літак і зіб’ється з курсу в цьому районі. Не сам, звичайно, а дріб три чи дріб два. Хто це дріб два?

— Професор Санчес, сер... Але літак можуть збити винищувачі. Вони ж там патрулюють і вдень і вночі.

— Он як?

— Шукають повстанців, сер.

— Брешуть вони. Знаєте, що я думаю?

— Що, сер?

— Ніяких повстанців узагалі не існує. Все це брехня. Просто урядові потрібно якось виправдати заборону доступу в цей район.

— Маєте рацію, сер.

— Для нас усіх було б краще, якби я помилявся,— з піднесенням сказав шеф.— Боюся я цієї штуки, Готорне, їй-право, боюсь.— Він знову вставив монокль, і зайчик на стіні зник.— Минулого разу ви говорили з міс Дженкінсон про секретарку для п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять?

— Так, сер. У неї не було тоді певної кандидатури, але вона казала, що одна дівчина, Беатріса, можливо, підійде для нього.

— Беатріса? Терпіти не можу, коли їх кличуть на ймення! А вона вже пройшла підготовку?

— Так.

— Час уже дати помічників нашому резидентові в Гавані. Бідоласі нелегко доводиться самому, та ще й без належної підготовки. Мабуть, треба буде послати з нею і радиста.

— А може, мені краще спочатку злітати туди самому? Я зміг би ознайомитися з обстановкою, погомоніти з ним про се, про те.

— Ви забуваєте про конспірацію, Готорне. Ми не можемо ризикувати ним тепер. З допомогою радіо він матиме безпосередній зв’язок з Лондоном. Мені не подобається ота залежність від консульства, та й вони теж нам не дуже раді.

— А як же бути з його звітами, сер?

— Хай він заведе собі кур’єра для зв’язку з Кінгстоном. Можна використати для цього одного з його роздрібних торговців. Пошліть вказівку з секретаркою. Ви вже познайомилися з нею?

— Ні, сер.

— Познайомтеся негайно. З’ясуйте, чи підходить вона, чи обізнана з технікою. Їй потрібно знати все, що стосується його фірми, його стару секретарку доведеться звільнити. Домовтеся з А. В. про невеличку дострокову пенсію.

— Так, сер. Можна мені ще раз глянути на креслення?

— Здається, вас оце найбільше зацікавило. Що ви про нього скажете?..

— Скидається...— похмуро промимрив Готорн,— на з’єднувальну муфту.

Коли він був уже біля дверей, шеф кинув йому навздогін:

— Знаєте, Готорне, усе це ваша заслуга. Мені якось казали, що ви поганий знавець людської психіки, та в мене ще тоді була своя думка. Молодець, Готорне!

— Дякую, сер.

Він узявся за клямку.

— Готорне.

— Слухаю, сер.

— А ви не знайшли його засмальцьованого блокнота?

— Ні, сер?

— Хай Беатріса пошукає.

Частина третя

Розділ перший

Ніколи не забути Уормолдові того вечора. В день сімнадцятиліття Міллі він повів її в