Ліра Куміра - Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра

Глава 67. Перший бал. Аби не розчаруватися

Північна провінція Х'юмленду. Астелія

- Що почалося? - Матінка поки була не в курсі подій і тому з сумнівом дивилася на наші з сестрою кислі мордочки, тато лише голосно зітхнув. - Мені хтось розповість що сталося, чи мені додумувати самій? Врахуйте, якщо я це зроблю, то комусь тут явно не поздоровиться, - ось така грізна наша мамуля, коли намагається дізнатися про якийсь секрет.

– Нас продали! Тепер ми з Асті племінні кобилки, і дістанемося тому, хто більше запропонує, - не знаю звідки Кіра це взяла, але обличчя матінки пішло плямами, а батько застиг у німому подиві.

- Генріху, поясни! – Гнівно видала мати, а я поспішила заступитися за батька. Може я і лізу куди не слід, але це мій шанс показати, що я вже досить доросла, як і Амі.

- Мамо! Кіра просто занадто засмучена через переїзд, - я виразно подивилася на сестру, тонко натякаючи їй, що треба думати, перш ніж говорити, - всі її подружки залишилися в столиці, ось вона й тужить.

- Ви зуби мені не замовляйте. Що сказали Великі Лорди? - Вона виразно подивилася на свого чоловіка, і той відповів:

- Нас візьмуть під захист, але за це наші меньші мають вибрати чоловіків серед місцевої знаті.

- Я думала ми це вже обговорили. Ніхто вас не примушуватиме, і навіть якщо Лорди почнуть наполягати, то ми знайдемо вихід! Ну? Чого скисли? Проблеми треба вирішувати в міру їх надходження, - голос матінки був перебільшено бадьорий, але це подіяло на нас, - А зараз найголовніша наша проблема – це вирішити, в чому ми підемо на бал!

- А можна я одягну нову бірюзову сукню? – Очі Кіри спалахнули азартним вогнем, і куди тільки поділася бунтарка, невдоволена нашим життям?

- Звичайно, моя красуня. Асті, а ти вирішила у чому хочеш піти? - Мати подивилася на мене в очікуванні відповіді.

- Може темно-синє? Воно в міру закрите, щоб кумушки не почали судачити, але в той же час пошито за останньою столичною модою, - сама не знаю чому мені хотілося виглядати гарно, можливо я мріяла втерти носа всім місцевим пліткаркам.

- Чудовий вибір, люба. Тоді поспішаємо збиратися, часу не так і багато залишилося, а ще стільки справ! - О такої! Якщо мати сіла на свого улюбленого коня, то її було не зупинити.
До вечора, коли ми перестали чепуритися, а батько встиг подрімати у вітальні, чекаючи на свій жіночий батальйон, за нами прибула карета. Нічого собі у них тут сервіс, ми навіть здивуватися не встигли, як вже прибули до розкішного палацу, який не поступався по химерності столичному.

- Оце так! - На обличчі сестрички відбилося цілковите захоплення, та і я з батьками була під враженням, чого приховувати. А варто було нам увійти до бальної зали, як герольд одразу ж оголосив:

- Прибули Генріх і Вернея Стайлінг у супроводі своїх дочок Астелії та Кіралії Стайлінг, - вся зала тієї ж миті обернулася в наш бік, я нервово проковтнула, а Кіра уп'ялася на господаря палацу, що наближався до нас.

- Радий вітати вас на нашому скромному святкуванні, - чоловік потис руку батькові і посміхнувся матері, потім він звернув свою увагу на нас із сестрою. - А ці чарівні міс Астелія та Кіралія? – ми зробили кніксен, червоніючи від такої явної уваги.

- Щиро дякую за запрошення, - матінка взяла все в свої руки і підійшла до лорда, прикриваючи нас собою. Всі запрошені так і продовжували дивитись то на мене, то на Кіру, широко розплющивши очі. Вони немов примар побачили!

- Дозвольте запросити вас на танок, - біля мене матеріалізувався широкоплечий брюнет, посміхаючись та пропонуючи мені свою руку. Я подивилася на матінку, і після її кивка прийняла запрошення.
Ми рушили в бік бальної зали, і тієї ж миті гримнув вальс драконів. Добре, що його ми вчили, інакше мій перший танець на цьому балі міг стати провальним.

- Ви не представилися, - тонко натякнула я хлопцеві, а він якось криво мені посміхнувся.

- Малятко, тут немає наших батьків, можеш і не вдавати, що не в курсі хто я такий, - ось чого, а скромності йому явно не вистачає.

- А маю знати? – я запитливо зігнула брову, а погляд красеня на мить став навіть розгубленим.

- Що, правда, не знаєш? - Ага, я ось якраз перед балом вивчала магограми всіх хлопців Північної провінції. Прямо сплю і бачу, як би підчепити самого родовитого.
Щось мій сарказм розійшовся не на жарт.

- Я Ірміан Валерійський, син першого лорда Сімох, - вже без поспіху представився брюнет, а я ледь не розсміялася своєму «везінню».

- Астелія Стайлінг, - трохи розгублено відповіла я.

- Розслабтеся, Астеліє. Поки ви зі мною – вас не з'їдять, – надто самовпевнено промовив хлопець. І що йому від мене треба? Невже батько дав своєму синові відмашку на спокусу столичної дурепи?
Запитань багато, а відповіді мені поки що ніхто не поспішає викладати. А дарма. Було б легше грати відкрито.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно