Джойс Кері - Улюбленець слави, Джойс Кері

Наскільки я могла зрозуміти, Джулі повинна була одержати якусь спадщину,— після того як їй сповниться вісімнадцять років,— і на одержані гроші планує набрати власну театральну трупу, запросивши на режисера якогось там Гевіна Маркера. Джулі поставила собі за мету популяризувати в Англії п'єси зовсім невідомого у нас шведа Стріндберга.

Том пояснив: Стріндберг нещодавно помер, і то страшенна ганьба для всієї Англії, що п'єси цього видатного драматурга тут іще ніколи не виставлялися.

Я була задоволена з того, що мені вдалося вивідати у Тома його таємницю. І ми з ним уклали угоду: він обіцяє мені закінчити коледж, а я — підтримаю його перед Честером, коли надійде час розповісти йому про заручини з Джулі.

Я постійно підкреслювала, яка то важлива річ для справжнього актора — одержати гарну освіту; хвалити бога, Джулі підтримала мене в цьому. У такий спосіб було домовлено, що Том повернеться в коледж,— принаймні ще на один рік.

71

Та незабаром я на власному досвіді переконалася, яка то небезпечна витівка — намагатися що-небудь приховати від Честера. У нього було забагато вивідувачів. Не те, щоб Честер доручав комусь конкретно шпигувати за нами (так само як не запрошував Бутема на посаду платного шпика,— він просто вважав корисною інформацію, котру Бутем йому постачав), але навколо нього завше крутилося багато охочих доповісти йому як не одне, то інше. Подібно до кожного державного діяча, Честер мав чимало знайомих, котрі залюбки тримали його в курсі всіх справ. Одні бачили в цьому свій обов'язок перед урядом, інші робили так, щоб набити собі ціну, а найчастіше люди йшли на це просто задля власної втіхи,— втіхи поговорити з великою людиною, повідомивши їй щось дуже для неї цікаве.

Тож не минуло й тижня, як отака добра душа доповіла Честеру, що ми з Томом у його відсутність провели декілька вечорів у Трайбів. І одного разу він,— так, ніби ненароком,— кинув мені:

— Невже Том і справді вчащає до цієї сімейки акторів?

— До Трайбів?

— Так, до цієї жіночки, яка швендяє в сукнях із старих порт'єр, та до її товстих наквацьованих дочок.

— Здається, він там буває. Зрідка. Вони завжди запрошують його.

— Дивина, та й годі. Геть непідходяща для Тома компанія. Надто якщо зважити на його нехіть до праці.

— Справді, в них є щось від богеми. І все одно, я тобі скажу, дівчата вони непогані.

— Мабуть, Том сидить у них і оце зараз. Не зайве б тобі піти й перевірити. До речі, ти, здається, теж приятелюєш із ними?

— Сьогодні Том вечеряє з тітонькою Леттер і Джімом.

— Еге ж, то він так каже...

Я знала, що відвідини тітоньки часто-густо служать Томові ширмою, коли він хоче вирватися з дому й посидіти ввечері з Трайбами. Та мені забракло сміливості признатися Честерові — довелося б і справді негайно йти до Трайбів, а потім доповідати йому, що саме там було. Честерові кортіло знати від мене все якомога детальніше.

На щастя, я раптом згадала, що сьогодні він снідав з Вілфредом, і поспішила спитати, чи не одержав він, бува, од нашого кузена якої-небудь нової «інформації». Честер відповів ствердно,— йому вже поталанило розпродати частину акцій, та ще й з великим зиском. Звісно, я відразу ж привітала його з таким набутком, натякнувши, що непогано тепер було б купити нову машину, відповідну до його нового становища (одну ми вже недавно придбали, але вона була маленька, застарілої моделі). Він засміявся й назвав мене «марнотратницею» (втім, якщо говорити відверто, йому подобалось так мене називати, він, за його словами, любив у жінках екстравагантність, і думка про те, що він нарешті може дозволити собі мати таку «дорогу дружину», завше гріла йому серце), потім посадовив до себе на коліна й сказав, що бачить мене наскрізь і розуміє мій натяк з півслова,— я хочу одержати діадему. Звісно, нічого схожого у мене й на думці не було, Честер сам марив коштовностями. Незадовго перед тим (одержавши від кузена Вілфреда вигідну інформацію) він на радощах купив мені намисто й сережки.

Саме з цього приводу «Тарбітонська газета» надрукувала тоді злобний опус, де було сказано, що я з'явилася в опері «у славетних діамантах Німмо та паризькій сукні вельми ризикованого крою». Ці славетні діаманти я одержала на день народження, а сукню Честер вибирав сам, на власний смак,— йому страшенно подобалось, коли я носила сукні «ризикованого крою»,— всі тоді звертали на мене увагу.

Часом я просто не знала, що мені робити з туалетами, які він сам вибирав для мене, а Честерове бажання бачити на мені відразу всі коштовності, навіть коли це був несмак, траплялося, змушувало мене червоніти. Та хіба я могла не виконати прохання такого щедрого чоловіка? Він залюбки робив мені подарунки: йому було приємно, що це мене тішить.

Я не любила, коли до нашого інтимного життя приплутувалися питання політики; у родинних справах своя політика, з якою і без того вистачає клопоту. Почавши з Честером розмову про курс акцій, я відвернула його увагу від Трайбів, але дурити його (і самій наражатись на небезпеку) мені було неприємно. Я знаю, навіть найніжніші чоловік та жінка повинні вивчати одне одного й одне до одного приноровлюватись,— справа доволі складна й неоднозначна. Криючись із чимось важливим, починаєш відчувати себе шпигункою; боїшся, що одного чудового дня тебе викриють і кинуть тобі в обличчя ганебне слово.

І все одно, звичайно, мені довелося застерегти Тома, переказавши йому мою розмову з Честером,— інакше ми обоє з ним могли б ускочити у халепу. Але одна брехня тягне за собою іншу. Тож не дивно, що назавтра хлопчик у присутності Честера сказав, що хоче відвідати тітоньку, і, навіть не заїхавши до неї, цілісінький вечір просидів у Трайбів. А коли я намагалася пояснити йому, як необачно він поводиться, він сказав, що тітонька страшенно люта на Честера і з радістю допоможе нам дурити його. Гірка правда полягала в тому, що віднині мене було втягнуто в