Річард Фейнман - Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман

і вже змирилася з цим.

Я наполегливо працював над цією картиною. Кеті мені позувала. Потім я запросив натурника-чоловіка. Робив багато ескізів і невдовзі вартість натурників дійшла до вісімдесяти доларів. За гроші я не переживав, мені подобалася сама задача — виконати замовлення.

Урешті-решт я намалював атлетичного чоловіка, який лежить на столі, а дівчина-рабиня робить йому масаж: на ній щось типу тоги, яка прикриває одну грудь, інша оголена — думаю, мені вдалося передати вираз покори на її обличчі.

Тільки-но я зібрався віднести свій шедевр замовнику, як Джаноні сказав, що цього хлопця заарештували і він у тюрмі. Тоді я спитав дівчат у топлес-ресторані, чи не знають вони пристойних масажних салонів у Пасадені, які захотіли б повісити мій малюнок у себе.

Дівчата дали мені адреси різних закладів у Пасадені й околицях і сказали: «Коли прийдеш у такий-то салон, спитай Френка — він класний хлопець. Якщо його немає, навіть не заходь» або «З Едді можеш не говорити. Йому не дано зрозуміти цінності твоєї картини».

Наступного дня я скрутив картину, поклав її в багажник свого фургончика й почав турне по борделях Пасадени у спробі її продати. Гвінет побажала мені успіху.

Перш ніж поїхати по адресах у списку, я подумав: «Слухай, треба спочатку навідатися в те місце, яким він володів. Може, салон усе ще працює і новий менеджер захоче купити мій малюнок».

Їду туди, стукаю в двері. Двері трошки прочиняються, висовується на півголови якась дівчина.

— Ми знайомі? — питає.

— Ні, але, може, ви захочете купити картину, яка підійде до вашого приміщення?

— Вибачте, — каже вона, — ми вже замовили картину художнику, він уже працює.

— Я і є цей художник. Ваша картина готова.

Виявилося, що цей хлопець, перед тим як сісти, розповів дружині, що замовив картину. Я зайшов і показав її.

Дружині цього хлопця і його сестрі, які тепер керували салоном, моя робота не те щоби сподобалася; вони покликали подивитися на неї своїх дівчат. Я повісив картину на стіні в холі, з кімнат повиходили дівчата і почали висловлювати свою думку.

Одна дівчина сказала, що їй не подобається вираз обличчя рабині:

— Вона не схожа на щасливу людину, вона має всміхатися.

— А скажіть, — питаю, — коли ви робите масаж клієнту і він на вас не дивиться, ви всміхаєтеся?

— Ні, звичайно, — відповідає дівчина. — У мене точно такий вираз обличчя. Але не треба малювати його на картині.

Я лишив їм картину, але через тиждень вагань вони таки вирішили, що вона їм не підходить. Виявилося, що насправді вона їм не підходить з іншої причини: оголена грудь. Я намагався пояснити, що моя робота набагато скромніша, ніж початкове замовлення, але в них були інші уявлення про це, ніж у хлопця, який зі мною домовлявся. Я подумав, яка іронія: людей, які керують подібним закладом, бентежить одна оголена грудь, — і забрав картину додому.

Малюнок побачив мій друг-бізнесмен Дадлі Райт, я розповів йому всю цю історію. Він сказав:

— Треба підняти ціну втроє. Ніхто не розбирається в цінах на мистецтво, тому люди думають, що чим вища ціна, тим цінніша робота.

— Ти збожеволів, — кажу.

Але заради розваги сходив купив раму за двадцять доларів і вставив у неї малюнок — для наступного покупця все було готово «під ключ».

Якийсь хлопець-метеоролог побачив малюнок, який я подарував був Джаноні, і спитав, чи є в мене інші роботи. Я запросив його з дружиною у свою «студію» на першому поверсі будинку, і їм сподобався новий малюнок у рамі. «Цей буде двісті доларів». (Я помножив шістдесят на три і накинув двадцять баксів за раму).

Наступного дня вони повернулися і купили його. Так малюнок, зроблений для «масажного салону», опинився в кабінеті метеоролога.

Якось ресторан Джаноні накрила поліція, деяких дівчат-танцюристок заарештували. Хтось вимагав припинити стриптиз, Джаноні не послухав. Почався великий судовий процес, усі місцеві газети про нього писали.

Джаноні обходив клієнтів і просив свідчити на його захист у суді. У всіх була відмазка: «У мене дитячий табір, батьки позабирають дітей, якщо дізнаються, що я ходжу по таких місцях» або «У мене такий і такий бізнес, я втрачу клієнтів, якщо буде розголос».

Я подумав: я тут один вільна людина. У мене немає відмазок. Мені подобається цей ресторанчик, я хочу, щоб він працював.

Не бачу нічого поганого у стриптизі. І кажу Джаноні: «Так, я виступлю, без проблем».

У суді почалися слухання: чи прийнятний стриптиз для суспільства — чи не порушує він суспільних норм? Адвокат захисту виставляв мене експертом у суспільних нормах. Він спитав, чи ходив я в інші заклади.

— Так.

— Скільки разів на тиждень ви зазвичай ходили до Джаноні?

— П’ять-шість разів на тиждень. (Газети написали: «Професор Калтеху шість разів на тиждень ходить на стриптиз»).

— Люди яких прошарків ходили до Джаноні?

— Майже всіх: були ріелтори, хлопець з міської ради, автозаправники, інженери, професор фізики…

— Тобто ви хочете сказати, що стриптиз-розваги прийнятні для суспільства, раз люди різних прошарків їх дивляться і отримують задоволення?

— Мені треба знати, що ви маєте на увазі під «прийнятними для суспільства». Немає нічого прийнятного для всіх, тому який відсоток суспільства має щось приймати, щоб воно було «прийнятним для суспільства»?

Адвокат назвав якесь число. Інший адвокат заперечив. Суддя оголошує перерву, усі розходяться по своїх кабінетах на п’ятнадцять хвилин, а потім вирішують, що «прийнятний для суспільства» означає прийнятний для 50 відсотків суспільства.

Я змусив їх назвати точне число, але сам точних цифр навести не міг, тому сказав: «Я вважаю, що понад 50 відсотків суспільства не заперечує проти стриптизу, а отже, він прийнятний для суспільства».

У цій інстанції Джаноні суд програв, але ця або дуже схожа справа дійшла зрештою до Верховного суду. Тим часом його ресторан працював, а мені й далі наливали безкоштовний севен-ап.

Десь у той самий час Калтех робив спроби прищепити своїм студентам і працівникам інтерес до мистецтва. Хтось пожертвував гроші на те, щоб зробити у старому корпусі біологічного факультету художні студії. Туди завезли обладнання й матеріали для творчості, інститут найняв художника з Південної Африки, щоб координувати і розвивати мистецьку діяльність.

Найняли різних викладачів. Я привів Джері Зортіана вести клас малювання, інший хлопець викладав