Вальтер Скотт - Айвенго (укр)

і безбожних людей, що не побоялися затримати нашу особу і призначити з нас викуп. При цьому випадку дізналися ми й про нещастя, що спіткало барона Фрон де Бефа, і про твою втечу з прекрасною єврейською чарівницею, що зачарувала тебе своїми чорними очима. Щиро раділи ми твоєму порятункові від полону. Утім, просимо тебе бути якомога обережнішим з цією новою Ендорською чарівницею. Тому що приватно нам удалося довідатись, що ваш гросмейстер, який нічого не тямить ані в чорних очах, ані в рожевих ланітах, їде до вас із Нормандії, аби перешкодити вам веселитись і виправляти свої помилки. А тому ретельно радимо вам бути обережними, а оскільки батько Ревеки, багатий єврей Ісаак з Йорка, просить у мене, щоб я замовив за нього слівце перед тобою, то я й доручаю йому це послання і притому серйозно раджу і навіть благаю неодмінно взяти за цю дівицю викуп, бо він дасть за неї стільки грошей, що на них можна буде дістати півсотні дівиць на менш небезпечних умовах. Зачекай тільки, коли ми знову будемо разом. Тоді повеселимось, як це личить справжнім братам. Тому що в Писанні сказано: «Vinum loetificat cor hominis»[65], а також «Rex delectabitur pulchritudine tua»[66].

В очікуванні настільки приємного побачення бажаю тобі доброго здоров'я. Писано у вертепі розбійників, у час ранкової молитви. Еймер, пріор абатства святої Марії, що в Жорво». — Що ти на це скажеш, Конраде? — запитав гросмейстер. — Вертеп розбійників. Для такого пріора це й є найпридатніше житло. Нема чого дивуватись, що десниця Божа піднялася на нас і у Святій Землі ми втрачаємо одне місто за іншим, якщо завелися серед нас такі духовні сановники, як цей Еймер. Тільки бажав би я знати, що він розуміє під ім'ям «нової Ендорської чарівниці»? — звернувся він напівголосно до свого наперсника.

Конрад набагато краще від настоятеля був знайомий з умовною мовою тодішніх залицяльників, можливо, навіть сам колись користувався нею. Він пояснив ці слова, помітивши, що багато світських людей уживають подібні вирази, говорячи про своїх коханок. Але таке пояснення не задовольняло впертого фанатика.

— Ні, Конраде, тут криється щось серйозніше. З сердечної простоти ти і не підозрюєш, що це, можливо, справжня безодня беззаконня. Ревека з Йорка, мабуть, вихованка тієї самої Міріам, про яку ти, певно, чув. — І, повернувшися до Ісаака, він голосно запитав: — Тож твоя дочка — бранка де Буагільбера?

— Це так, ваше доблесне преподобіє, — проговорив тремтячий Ісаак. — Який буде потрібно викуп з бідної людини, я готовий…

— Мовчати! — гримнув на нього гросмейстер. — Дочка твоя займалася лікуванням чи ні?

— Аякже, ласкавий пане, — відповідав Ісаак значно сміливіше, — і лицарі, і йомени, і зброєносці, і васали благословляють щасливий дар, наданий їй від Бога. Чимало людей можуть засвідчити, що вона своїм мистецтвом зцілила їх. Бог Ізраїля благословляє її труди.

Бомануар з гіркою усмішкою глянув на Конрада.

— Бачиш, брате, — сказав він, — які хитрування ворога людського! Ось які принади закидає він для вловлювання душ. Недарма говориться в нашому святому статуті: «Sepmer percutiatur leo vorans»[67]. Повстаньмо на лева! — вигукнув він, потрясаючи в повітрі своїм ціпком. Потім, звертаючись до єврея, запитав: — Твоя дочка лікує, звичайно, нашіптуванням, заклинаннями, талісманами та іншими кабалістичними засобами?

— Ах, ні, преподобний і хоробрий лицарю, — відповідав Ісаак, — лікує вона бальзамом, Що має чудесні властивості.

— А звідки вона дістала секрет цього бальзаму? — запитав Бомануар.

— Її навчила премудра Міріам, — сказав Ісаак, затинаючись. — Мудра й поважна жінка нашого племені.

— Ага, лукавий єврею! — скрикнув гросмейстер. — Це, мабуть, та сама Міріам, про чаклунські підступи якої знає весь християнський світ. Її тіло було спалено біля ганебного стовпа, і попіл розсіяний на чотири сторони. І нехай те саме буде зі мною і з моїм орденом, якщо я не вчиню так само з ученицею цієї відьми. Я відучу її чаклувати і своїми чарами приваблювати воїнів святого Храму! Даміане, жени цього єврея геть за браму! А з дочкою його ми вчинимо так, як наказує християнський закон і як ли-чить нашому високому сану.

Бідного Ісаака схопили за комір і виштовхнули геть із прецеп-торії, незважаючи на його благання та щедрі обіцянки. Йому нічого не залишалося робити, як повернутися в дім рабина і спробувати через нього одержати хоча б якісь відомості про долю дочки. Дотепер він страшився за її честь, тепер він тремтів за її життя. Тим часом гросмейстер наказав покликати до себе прецептора обителі Темплстоу.

РОЗДІЛ XXXIII

Альберт Мальвуазен, настоятель, чи, мовою ордену, прецептор обителі Темплстоу, був рідним братом уже відомого нам Філіппа Мальвуазена. Як і його брат, він був у великій дружбі з Бріаном де Буагільбером.

Серед розпусних і аморальних людей, яких чимало налічувалося серед тамплієрів, Альберт із Темплстоу по праву посідав одне з перших місць, але, на відміну від сміливого Буагільбера, він умів приховувати свої пороки і честолюбні задуми під личиною лицемірного благочестя і палкого фанатизму. Якби гросмейстер не приїхав так несподівано, він не знайшов би в Темплстоу жодних негараздів. Але навіть тепер, коли його застали зненацька, Альберт Мальвуазен так догідливо і з таким удаваним жалем вислухав його докори і так ретельно взявся впроваджувати аскетичне благочестя у своїй обителі, де ще напередодні панувала повна розбещеність, що Лука Бомануар став тепер значно кращої думки про моральність місцевого