Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

— Може, варто…

— Іди за мною. Спектакль закінчився, — і вона, не чекаючи на відповідь, розвернулася й увійшла у мертвий гайок.

Цілі дві секунди Томас ніяк не міг наважитися, його розум гарячково шукав рішення, а інстинкт волав: не варто! Але Томас таки пішов за нею.

Дерева, може, і всохли, та їхнє гілля відчайдушно чіплялося за одяг і дряпало шкіру. Стовбури світилися білим, калюжки і струмочки тіней на землі надавали місцевості особливо зловісного вигляду. Тереза мовчки йшла вперед, злітаючи вгору по схилу, наче привид.

— Куди ми? — запитав Томас. — Думаєш, я повірю, ніби то був спектакль? Чому ти не урвала його, коли мене вирішили не вбивати?

Відповідь її була дуже дивна. Ледве обернувшись і не зменшуючи темпу, Тереза промовила:

— Ти ж знайомий з Арисом?

Томас на мить загнувся, приголомшений.

— Ариса? Як ти про нього довідалася? А він тут до чого? — Томас поквапився наздогнати Терезу, згораючи од цікавості й боячись почути відповідь.

Відповіла дівчина не відразу. Продираючись крізь особливо густі зарості, вона відпустила тугу гілку, хльоснувши його в обличчя, і тільки потім зупинилася під стовпом місячного світла. Сумно подивившись на Томаса, з напругою в голосі Тереза промовила:

— Насправді я знаю Ариса дуже добре. Значно краще, ніж тобі хотілося б. Він не лише посідав важливе місце в моєму житті до Лабіринту. У нас із ним — як і з тобою — телепатичний зв’язок. Навіть у Глейді я постійно спілкувалася з ним. Рано чи пізно нас з Арисом знову звели б разом.

Томас не знав, що й сказати. Тереза, напевно, жартує. Ця несподівана її заява… ще один сюрприз від «БЕЗУМУ».

Згорнувши руки на грудях, Тереза дивилася на Томаса, і, здавалося, її дуже втішила його реакція.

— Ти брешеш, — промовив він нарешті.— Повсякчас брешеш. Я не розумію навіщо і що має статися, але…

— Облиш, Томе. Як можна бути таким дурним? Ти стільки всього пережив, але й досі дивуєшся. Наші з тобою стосунки — частина дурнуватого тесту. Й ось він закінчився. Ми з Арисом виконаємо покладене на нас завдання, і життя триватиме далі. Зрозумій, головне — «БЕЗУМ».

— Ти про що? — в Томаса всередині зяяла моторошна порожнеча.

Позаду тріснула гілка, і Тереза глянула Томасу за спину. Зібравши волю в кулак, він змусив себе не обертатися і не дивитися, хто скрадається крізь гайок.

— Томе, в тебе за спиною Арис, з дуже великим ножем. Смикнешся — переріже горлянку. Ти підеш з нами і зробиш все, що скажемо. Ясно?

Томас просто дивився на Терезу, сподіваючись, що вона добре бачить гнів у нього на обличчі. Ще ніколи в житті — скільки себе пам’ятав — Томас не почувався таким злим.

— Арисе, привітайся, — промовила Тереза і — що найгірше — посміхнулася.

— Привіт, Томмі,— промовив новачок. Точно, Арис, тільки голос став жорсткішим. — Так зворушливо знову тебе зустріти.

Вістря ножа вперлося в спину.

Томас мовчав.

— Ну, — зронила Тереза, — принаймні зараз ти поводишся по-дорослому. Іди за мною, ми майже на місці.

— Куди? — з металевою ноткою в голосі запитав Томас.

— Скоро дізнаєшся, — розвернувшись і спираючись на спис як на патерицю, Тереза рушила крізь зарості.

Томас поквапився слідом, щоб не доставити Арису задоволення штрикнути його в спину. Місячне світло заледве проникало крізь густі крони, пітьма давила, висмоктуючи з душі і світло, і життя.

Дійшли до печери, де перед входом, як своєрідний бар’єр, стіною стояли всохлі дерева. Томас не встиг підготуватися: ось вони ще продираються крізь колюче гілля, а ось уже опинилися у вузькій щілині в горі. Наприкінці проходу сяяв тьмяно-зелений прямокутний отвір. Тереза, схожа на зомбі, відступила трохи вбік, даючи хлопцям дорогу.

Арис вийшов уперед, спрямувавши, наче пістолет, ніж Томасові в груди, і став навпроти Терези, спиною до стіни. Таким чином Томас опинився між ними — людьми, яким він, покладаючись на чуття, завжди вірив. Дотепер.

— Ну от ми і прийшли, — оголосила Тереза, дивлячись на Ариса, але той не зводив очей з Томаса.

— Так, прийшли. А він і справді вмовив їх не вбивати його? Він у нас майстерний психолог?

— Це і на краще. Нам буде простіше, — поблажливо подивившись на Томаса, Тереза підійшла до Ариса і, звівшись навшпиньки, цьомнула в щоку і посміхнулася. — Яка я щаслива, що нарешті ми знову разом.

Арис посміхнувся і, поглядом застерігши Томаса, щоб не рипався, поцілував Терезу у вуста.

Відвернувшись, Томас заплющив очі. Вона благала вірити їй, шепнула, щоб він тримався, — і все заради того, щоб заманити в цю печеру. Щоб полегшити собі завдання.

Виконати зловісний план, що його склав «БЕЗУМ».

— Та годі вже, — нарешті промовив Томас, не розплющуючи повік. Він не хотів бачити, чим займаються Тереза з Арисом, не хотів знати, чому зробилося так тихо. Тільки б вони швидше закінчили. — Досить.

Не почувши відповіді, Томас розплющив очі; ці двоє перешіптувалися, перемежовуючи слова поцілунками. У Томаса в шлунку