Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

— Я… Я…

— Мовчи… Мовчи, коханий, не вибачайся… Я вже пробачила тобі усі твої безглуздя.

— Ні… Я…

— Ти кохаєш мене?

— Я…

— О, ти не уявляєш, як я скучила за тобою!

— Можливо…

— Неможливо! — знов категорично перебила Вазгена Мальва. — Неможливо відірватися від твоїх вуст!

— Я хочу пояснити… — задихаючись, прошепотів Вазген.

— Не треба! Не треба слів, коли панує ніжність… Нехай твої вуста розкажуть про твою любов…

— Але, зрештою, я маю щось сказати!

— Не варто, милий… Я все знаю… Знаю, як ти мене кохаєш…

— Ти помиляєшся, я кохаю іншу!

— Тобі тільки так здається…

— Ти думаєш? — вже не так категорично перепитав Вазген.

— Я не думаю, я знаю, — прошепотіла ніжно Мальва. — Я — твоя доля. Я — саме та, хто зробить тебе найщасливішим у світі.

— Правда? — розгублено запитав Вазген.

— Навіть не сумнівайся, любий…

— Я вже й не знаю, що мені робити… — ледь не плачучи, прошепотів Вазген. — Я не знаю, що мені робити…

— Розслабся, — прошепотіла вона ще ніжніше, і надалі у темному багажному відсіку стало не тільки нічого не видно, але й не чутно.

«Напевно, поцілунки ладні зупинити час», — лиш промайнула думка у Вазгена. І тут… Двері відчинились, і до багажного відсіку почали залітати знесилені ворони — звільнені полонені.

Ши Бо обережно поклав на долівку непритомного Джовані та допоміг піднятись до відсіку Маріам.

— Ши Бо, ти давав мені слово, що звільниш тільки мого Трапатоні! А притягнув сюди увесь непотріб! — незадоволено заверещала Мальва, розгублена від напливу гостей.

— Шановна Мальво, я би радив вам більш чемно добирати слова, — задихаючись від диму, відповів Ши Бо. — Інакше я не беруся гарантувати вашу безпеку.

— Але ти давав слово!

— Шановна, я давав слово, що зроблю усе можливе для порятунку Трапатоні. Тож я свого слова не зламав…

— Ви з Гораном, — перебила його Мальва, — жахливі брехуни! Ви не дотримали слова! І, можете не сумніватись, ви досить швидко пошкодуєте про це! Я слів своїх на вітер не кидаю!

— Без проблем, — посміхнувся Бо. — Але для початку нам треба вирватись із цього вогняного пекла. Інакше, шановна Мальво, вам буде досить складно дотримати свого слова, — додав він та причинив двері до відсіку.

Прожогом скочивши на пожежну, Ши Бо ввімкнув брандспойти і мерщій помчав до водійської кабіни.

І тільки-но він гримнув за собою дверима, машина полетіла крізь вогонь.

Брандспойти, що били піною поперед машини, не справлялись із вогнем. Вони лишень притушували ледь-ледь полум’яні язики, які з усіх боків кидались на машину.

— Горане, які в нас шанси вирватися звідси? — прошепотів Ши Бо, глянувши на ворона у блайзері, що крутив кермо, наче дзиґу, намагаючись вписатись у круті палаючі віражі.

— Ніяких, — спокійно відповів Горан.

— Ясно… Як завжди.

— Допоки піна є в брандспойтах — трохи покатаємось, а далі… До речі, я просив тебе колодязь закрити люком… Ти не забув?

— Забув. А нащо його закривати?

— Там лишилось троє боїв: Голота та ще двоє — переляканих на все життя…

— А куди ми їдемо? — перебив його Ши Бо. — Ти що, дорогу пам’ятаєш?

— Яку дорогу? — посміхнувся Горан. — Я так надихався вже диму, що забувати став, навіщо ми сюди приперлися. Їду по дорозі вгору, а там подивимось, що буде…

— Як Трапатоні? Ти з ним говорив? — після чергового віражу, закашлявшись, запитав Бо.

— Прекрасно. Його кинули у центрифугу. Він нічогісінько не пам’ятає… Навіть забув, як його звати… Посміхається усьому…

— Якщо посміхається усьому, то прекрасного тут мало, — сумно зазначив Ши Бо.

— Ну, не скажи, друже, не скажи… Могло би бути значно гірше. Згадай себе після центрифуги… Ти теж усьому посміхався. Дай тільки час — і все минеться…

— Тоді, двадцять років тому, мені просто пощастило… Якби не ти, я б і досі посміхався. Ти був такою дбайливою доглядальницею, що я не міг тебе розчарувати.

— Повір мені, Бо, Джовані пощастило не менше. Маріам так труситься над ним, що в нього шансів значно більше, ніж було у тебе.

— Ти думаєш?

— Я це відчуваю. І можна зрозуміти Маріам. Трапатоні дійсно її вартий. До речі, не знаю, який супротив чинив Джовані, але він вже не чорний.

— Та ну?!

— Хіба ти не помітив, Бо?

— Горане, окрім диму і вогню, я нічого більш не бачив.

— Ну то доповідаю… Трапатоні став рожевим.

— Весь?! — захоплено запитав Ши Бо.

— Голова і груди, — гордо відповів Горан.

Він хотів був ще щось додати, але чотири