Ядвіга Жилінська - Жриці, амазонки та чарівниці

попливла мелодія Танцю Журавля. І невідомо, чи спричинила це мелодія, чи сама Диктинна, але Тесей раптом здригнувся та мимоволі почав виконувати ті самі фігури, що й тоді, танцюючи з Аріадною у Кноссійському палаці. Разом із Тесеєм танцювали його товариші.

Звуки музики викликали з хат мешканців Делосу. І от побачили вони, що на старому, оброслому плющем старому олтарі стоїть фігурка богині, а довкола хлопці та дівчата ведуть танець під звуки флейти. Це виглядало так гарно, що всі прилучилися до танцівників і так танцювали на маленькому острівці посеред Егейського моря, довкола дерев’яної фігурки Диктинни, аж доки не зайшло сонце.

Вода була гладенькою, лише легкий бриз дув у вітрила, так що корабель сам перестрибував із хвилі на хвилю.

— Як тільки ми залишили Аріадну, море заспокоїлось, — промовив Навсітай, показуючи білий пінний шлях, що значив дорогу корабля на гладенькій поверхні води.

— Це все видається мені схожим на лихий сон, — промовив Тесей.

— Чому ж лихий? Ти переміг Мінотавра, визволив Аттику від данини, став героєм, але, здається, тебе це не тішить.

— Хто раз ступив на Крит, ніколи вже його не забуде. Це не Мінотавр пожирав заручників, а чар Криту полонив їх. Нитка Аріадни… Я вийшов із Лабіринту, але мрію туди повернутись.

Навсітай не відповів. Рушив до соснової щогли, що стирчала посеред корабля і почав опускати чорне вітрило.

— Що ти робиш, Навсітаю?

— Невдовзі ми допливемо до Аттики. Час підіймати біле вітрило.

— Не треба. Зостав чорне. Царевич Тесей повертається із тугою в серці.

Цар Егей щодня ставав на вершині, вдивляючись, чи скоро з’явиться жаданий корабель. Врешті одного дня побачив тридятивесловик, який кілька місяців тому відплив до Криту. На щоглі повівало чорне вітрило. На його вигляд цар Егей відчув, що сили його залишають, коліна затремтіли і він, зомлівши, впав у море. Ніколи не довідався, що Тесей переміг Мінотавра і повернувся до Аттики переможцем.

На острові Наксос

Коли Аріадна розплющила очі, вже настав день.

Лежала під деревом, загорнута у розкішне хутро. Підвелася із землі та почала роздивлятися довкола. У світлі ранкового сонця бачила пурпурове море, що лагідними хвилями омивало острів.

Невже Тесей відвіз її на Крит?

Ніде не було видно міських будівель, широких вулиць, портових уряджень або ж кораблів. Тільки зелені пагорби, з яких спливали струмки, звиваючись між гаями, а нижче, в долині, розлогі сади, грядки квасолі, цибулі й огірків та убогі хатинки з польового каміння.

Ні, це не Крит.

Тесей покинув її на якомусь невідомому острівці. Хтозна, чи вдасться їй повернутися до Кноссу?

Ці роздуми перебили дивні звуки: брязкання дзвоників, стукання калаталок та ревіння осла. З кущів, що обросли найближчий пагорб, з’явився незвичайний гурт, на чолі якого їхав череватий старець верхи на ослі, а довкола нього, танцюючи та підстрибуючи, сміючись та гримаючи бубонцями, посувалася громада хлопців та дівчат із розвіяними гривами, розмахуючи калаталками та палицями, обплетеними плющем.

Спершу Аріадна дуже злякалася, прийнявши галасливу череду за піратів, але, чим ближче вони підступали, тим ясніше їй було, що це не корсари і вони не мають щодо неї жодних лихих замірів.

Біля підніжжя пагорба, де вона, бліда й тремтяча, стояла під осокором, зупинилися. З юрби вийшов молодий хлопець, одягнений у шкуру пантери, з вінком винограду на горіхових кучерях, що спадали на плечі, та почав здійматися на пагорб. Ставши перед Аріадною, промовив:

— Хто ти, прекрасна німфо? Чи ж ти богиня Місяця, яка зійшла на цей багнистий острів?

— Я Аріадна, цариця Криту.

— А я Діоніс, син фіванської царівни Семели. Але я чув, що Аріадна утекла з переможцем Мінотавра до Афін. Так, принаймні, розповідали пірати, у яких я найняв корабель.

— Це неправда! — скрикнула Аріадна. — Тесей силоміць викрав мене з мого палацу і заніс на свій корабель. На морі шаленіла буря. Я думала. що всі ми потонемо. Потім дав мені якийсь сильний трунок і я від нього заснула. Не знаю, скільки проспала. Коли прокинулась, лежала сама під осокором.

— Отож, ми обоє опинилися тут усупереч власній волі. Бо я хотів об’їхати острови на Егейському морі та навчити людей щепити виноградну лозу. Але пірати, які видавали себе за моряків, попливли у бік Азії, щоб продати нас у рабство.

— І як же ви порятувалися?

— Ми взяли з собою парость виноградної лози і плющ. Виноград так розбуявся, що обплів щоглу, а плющ обгорнувся довкола знарядь і весел на кораблі. Потім вийшов я, накинувши на себе левину шкуру, і це так їх перелякало, що повистрибували з борту просто в море.

— І всі потонули?

— Ні. Перетворилися на дельфінів.

— Розповідаєш казки, Діонісе. Але скажи, чи міг би ти відвезти мене кораблем на Крит?

— Це неможливо — корабель повністю обріс плющем. Крім того, на Криті вже оголосили царицею твою сестру Федру.

— То я мушу зостатися тут назавжди?

На це Діоніс вийняв з-за пазухи діадему із золота й індійських рубінів, викладених у формі троянд, і сказав:

— Ось дарунок Діоніса Аріадні, Критській Німфі. Хочеш стати моєю дружиною?

Коли приголомшена Аріадна не відповіла, Діоніс увінчав короною її скроні.

Описав рукою півколо і, чи то сонце було причиною, чи сяйво, яке випромінював Діоніс, у цю мить драговитий острів видався Аріадні чарівним садом. У долині темніли купи оливок, фіг та кипарисів, а трава, що обростала пагорб, була всіяна фіалками, анемонами і крокусами.

— Це все здається мені сном, Діонісе.

— То давай снити разом, Аріадно.

З хат із польового каміння з’явилася вервечка людей, що йшли до пагорба, на якому стояли Аріадна і Діоніс. То були жінки — мешканки острова Наксос. Несли з собою жертовні дари: козенятко, жбан пива, фіалкову вовну, білорунну овечку. Дійшли до пагорба, низько схилилися і промовили до Аріадни:

— Зостанься з нами назавжди і будь нашою царицею, бо немає нікого, хто б нами правив.

На це схопився шалений почет Діоніса — і з брязкотом калаталок та биттям у бубонці, — закрутив танок довкола молодої пари.

— Скажи мені, Діонісе, чи ти мусиш мандрувати з цим диким гуртом? Ти ж казав, що ти син фіванської царівни, — спитала Аріадна.

— Моя мати померла. Мене виховав Сілен, — той старий, що сидить на ослі. Навчив мене, як вирощувати виноградну лозу і втішатися життям попри нещастя, які спадають на людину.

— Я