Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

горлянку. Удар розбудив усіх невідомих ірландських демонів у крові хлопця, а несподіване падіння ворога довершило справу. Напівоглушений Лама упав навколішки, кулі з речами дременули на гору так, як мешканці рівнин бігають по долині. Вони побачили несказанне кощунство і тепер мусили вшитися з того місця, перш ніж боги й демони гір почнуть мститися. Француз, вхопивши револьвер, підбіг до Лами із наміром узяти його в заручники замість свого компаньйона. Злива гострих камінців — горяни кидають дуже влучно — відігнала його, і кулі з Ао-Чанга захопив Ламу з собою навтьоки. Усе відбулося зненацька, як настає раптова гірська ніч.

— Вони забрали речі та зброю, — волав француз, навсліпачки стріляючи у темряву.

— Нічого, сар! Нічого! Не стріляйте. Я йду на поміч, — і Гарі, скотившись по схилу, налетів усім тілом на задоволеного і здивованого Кіма, який переможно товк головою об камінь майже неживого ворога.

— Вертайся до кулі, — прошепотів бабу хлопцеві на вухо, — речі у них. Папери у кілті з червоним верхом, але проглянь усюди. Забери їхні папери, особливо мураслу [князівський лист]. Іди! Той другий іде сюди!

Кім рвонув нагору. Обіч нього дзенькнула об камінь револьверна куля, і він припав до землі, як куріпка.

— Якщо ви будете стріляти, — крикнув Гарі, — то вони спустяться і знищать нас. Я врятував джентльмена, сар! Це вкра-ай небезпечно.

— Юпітером присягаюся, — Кім напружено думав англійською, — це збіса вузьке місце, але думаю, що це самооборона. — Він сягнув рукою за пазуху по дарунок і невпевнено — адже за винятком кількох пробних пострілів у Біканірській пустелі він ніколи не користувався маленьким револьвером — натиснув на курок.

— А що я казав, сар? — здавалося, що бабу плаче. — Спускайтеся сюди і поможіть воскресити. Ми всі в біді, кажу я вам.

Постріли вщухли. Почулися кроки і спотикання, а Кім із шипінням подерся в темряві на гору, мов той кіт… чи як тубілець.

— Вони тебе поранили, чело? — гукнув згори Лама.

— Ні. А тебе? — хлопець пірнув у гущавину низеньких ялиць.

— Я цілий. Повертайся. Ми підемо з цими людьми до Шемлега-під-Снігом.

— Але не раніше, ніж вчинимо правосуддя, — пролунав чийсь голос. — Я дістав рушниці сагибів — усі чотири. Ходімо вниз.

— Він ударив святого чоловіка — ми це бачили! Наша худоба перестане плодитися, наші жінки перестануть народжувати! Сніги на нас обваляться, коли прийдемо додому… І це поверх усіх наших утисків!

Ялицевий гайок наповнився галасом кулі — охоплених панікою і в своєму переляку здатних на все. Чоловік із Ао-Чанга нетерпляче клацав затвором рушниці і збирався йти донизу.

— Завжди трохи, святий чоловіче, — вони не могли зайти далеко. Зачекай, поки я повернуся, — мовив він.

— Ось той, хто постраждав, — сказав Лама, підносячи руку до брови.

— От саме тому, — пролунало у відповідь.

— Якщо потерпілий знехтує образою — ваші руки чисті. Понад те, ви набудете заслуги слухняністю.

— Зачекай, і ми разом підемо в Шемлег, — наполягав чоловік.

Лама завагався — всього лише на мить, рівно на стільки, скільки потрібно, щоб покласти патрон у магазин. Тоді він піднявся на рівні ноги і торкнувся пальцем плеча співрозмовника.

— Ти чув? Я кажу, що не має бути вбивства — я, колишній настоятель обителі Сач-дзен. Хіба ж ти хочеш переродитися щуром, або змією з піддашшя, чи червом у нутрощах наймерзеннішого звіра? Хіба ти таке хочеш?

Чоловік з Ао-Чанга упав навколішки, бо голос Лами гудів, наче тибетський обрядовий гонг.

— Ай! Ай! — заволав чоловік зі Спіті. — Не проклинай нас… не проклинай його. Святий чоловіче, то він просто такий запопадливий!.. Кинь ту рушницю, дурню!

— Гнів за гнів! Зло за зло! Убивства не буде. Хай ті, хто б’ють служителів віри, потраплять у рабство від власних учинків. Священне Колесо — справедливе і досконале, воно не відхиляється ані на волос! Вони переродяться ще багато разів — у муках! — Лама тяжко похилив голову і сперся на Кімове плече.

— Я наблизився до страшного зла, чело, — прошепотів він у мертвій тиші, що запала під соснами. — Я відчув спокусу випустити ту кулю, у Тибеті їх спіткала би тяжка і повільна смерть… Він ударив мене по обличчю… тіло моє ударив… — Лама, важко дихаючи, осів на землю, і Кім чув, як гупало і завмирало його натруджене серце.

— Вони до смерті його забили? — спитав чоловік з Ао-Чанга, поки решта стояли мовчки.

Кім у смертельному страхові опустився навколішки біля тіла.

— Ні, — пристрасно вигукнув він, — це лише слабкість! — тут він згадав, що він — білий і може скористатися табірним спорядженням білих людей. — Відкрийте кілти! У сагибів мають бути ліки.

— Ого! Я знаю ці ліки, — зі сміхом мовив чоловік з Ао-Чангу. — Як би я пропрацював п’ять років провідником у сагибів, не знаючи цих ліків. Я їх теж куштував. Тримай!

Він зняв із себе флягу з дешевим віскі, яке продають мандрівникам у Ле, і вправно залив трішки Ламі поміж зубів.

— Я так робив, коли Янклінг-сагиб звихнув собі ногу за Астором. Ага! Я вже позаглядав по їхніх кошиках, але ми справедливо поділимося в Шемлегу. Дай йому ще трохи. Це добрі ліки. Чуєш — серце зараз краще б’ється! Поклади його голову долі і трохи розітри цим груди. Якби він трішечки зачекав, поки я поквитаюся з сагибами — нічого б цього не сталося. Але сагиби можуть нас тут загнати. Тоді їх можна буде застрелити з їхніх рушниць, еге ж?

— Думаю, один уже своє отримав, — крізь зуби мовив Кім, — я його вдарив у пах, коли ми котилися по схилу. От, якби убив!

— Добре бути хоробрим тому, хто не живе у Рампурі, — мовив один із тих, чия хижка стояла неподалік від обшарпаного палацу раджі. — Якщо поміж сагибами про нас піде погана слава, то нас більше ніхто не винайме провідниками.

— О, та ж це не англезі-сагиби, не такі веселуни, як Фостам-сагиб чи Янклінг-сагиб. Вони чужаки — вони не говорять мовою англезі, як сагиби.

Наразі Лама закашлявся і сів, намацуючи зернята вервиці.

— Убивства не буде, — промурмотів він, — Колесо справедливе! Зло за зло…

— Нє, святий чоловіче. Ми всі тут, — чоловік із Ао-Чанга несміливо погладив Ламі ногу. — Без твого наказу ніхто нікого не вб’є. Перепочинь трохи. Ми тут зробимо невеликий табір, а потім, як зійде місяць, підемо до Шемлезі-під-Снігом.

— Після побиття, — повчально мовив чоловік зі Спіті, — найкраще поспати.

— Мені так наче справді трохи паморочиться і щемить на потилиці. Дай мені лягти головою тобі на коліна, чело. Я старий чоловік, але не вільний від пристрастей… Нам слід думати про Причину Всіх Речей.

— Дайте йому ковдру.