Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і келих вогню

прозору пелену, мовби крізь спекотне марево, від якого загорода й сотні облич навколо химерно розпливалися...

І тут він почув, як вона розтинає повітря за ним. Озирнувся й побачив свою "Вогнеблискавку", що мчала до нього від узлісся, а тоді влетіла в загороду й зависла в повітрі, чекаючи, щоб він її осідлав. Юрба ще дужче загаласувала... Беґмен щось кричав... але Гаррі вже нічого не сприймав... Слухати було необов'язково...

Він закинув ногу на мітлу й відштовхнувся від землі. А за мить сталося щось дивовижне...

Він здіймався вгору, вітер куйовдив йому волосся, обличчя в натовпі перетворилися на цяточки, а угорська рогохвістка зменшилася до розмірів собаки... І тут Гаррі збагнув, що залишив позаду не тільки землю, а й страх... він знову був у своїй стихії...

Це ще один квідичний матч та й годі... просто ще один квідичний матч, а рогохвістка — звичайний, хоч і бридкий, гравець з команди суперників...

Гаррі глянув на гніздо й помітив там золоте яйце, що виблискувало на тлі інших, сірих, яєць між драконячими лапами. — Ну що ж, — сказав сам собі Гаррі, — обманний маневр... уперед...

Він пішов у піке. Голова рогохвістки націлилася на нього. Гаррі знав, що зараз буде і вчасно вийшов з піке. Вогняний струмінь влучив якраз туди, де мав би бути Гаррі, якби не відхилився вбік... але Гаррі цим не переймався... це було те саме, що вивертатися від бладжера...

— Ох батечку мій, але ж як він літає! — кричав Беґмен, а глядачі то горлали, то затамовували подих. — Містере Крум, чи ви це бачите?

Гаррі колами злітав угору. Рогохвістка й далі не полишала його, а її голова вертілася на довжелезній шиї. Якщо так продовжувати, то можна відчути приємне запаморочення... але краще зупинитися, бо зараз з пащеки знову вистрілить вогонь.

Гаррі шугонув униз саме тоді, як рогохвістка роззявила рота, але цього разу йому пощастило менше: він вивернувся від вогню, але рогохвістка махнула хвостом і зачепила довгим шпичаком Гарріне плече, роздерши мантію...

Він відчув, як йому запекло, до нього долинули крики й стогін юрби, але рана, здається, була неглибока... він уже опинився в рогохвістки за спиною, і тут йому сяйнула одна думка...

Драконка начебто не виявляла бажання злітати в повітря, вона дбала тільки про захист яєць. Вона звивалася й крутилася, то розправляючи то згортаючи крила, і не зводила з Гаррі своїх страхітливих жовтих очиськ, та все ж не наважувалася покинути гніздо. .. Але її треба було примусити це зробити, бо інакше він до золотого яйця не підбереться ніколи... Головне, треба діяти обережно і вперто...

Він почав шугати то в один, то в другий бік, не дуже близько, щоб не обпектися її вогненним віддихом, але доволі цілеспрямовано, щоб вона ні на мить не могла відвести від нього погляду. Рогохвістка крутила головою туди й сюди, стежила за ним своїми вертикальними зіницями й вишкіряла ікла...

Він злетів вище. Голова рогохвістки піднялася за ним, шия витяглася на всю довжину, так само погойдуючись, мов змія перед заклиначем...

Гаррі здійнявся ще на кілька метрів, і рогохвістка роздратовано заревіла. Він був для неї, наче муха, яку вона прагнула хляснути. Знову махнула своїм хвостом, але Гаррі був надто високо... вона випустила струмінь вогню, але він ухилився... широко роззявила пащу...

— Ану, — зашипів Гаррі, дратівливо кружляючи над нею, — ану, спробуй мене дістати... підлітай, підлітай догори...

І тут вона стала дибки, розгорнувши свої шкірясті чорні крила, немов літак, що готується до старту, а Гаррі пірнув униз. Драконка навіть не встигла й зрозуміти, що він зробив, або куди зник, а він уже щодуху мчав до землі, до яйця, не захищеного її кігтистими передніми лапами... він випустив з рук "Вогнеблискавку"... вхопив золоте яйце ...

І ось, зробивши шалений ривок угору, він злетів над трибунами, надійно стискаючи важке яйце під неушкодженою рукою. Здавалося, що хтось знову ввімкнув звук — він уперше почув галас юрби, що горлала й аплодувала йому не гірш е за ірландських уболівальників на Кубку світу..

— Ви подивіться! — кричав Беґмен. — Ви тільки гляньте! Наш наймолодший чемпіон найспритніше оволодів яйцем! Тепер шанси містера Поттера значно зростають!

Гаррі бачив, як драконярі кинулися вгамовувати рогохвістку, а до входу в загороду вже бігли йому назустріч професорка Макґонеґел, професор Муді та Геґрід. Вони махали йому руками й сяяли усмішками, добре помітними навіть на відстані. Гаррі пролетів над трибунами, і від ревіння юрби йому аж заклало вуха. А тоді гладенько приземлився. На душі в нього було легко, як ніколи... він виконав перше завдання, він залишився живий...

— Поттере, це було пречудово! — вигукнула професорка Макґонеґел, коли він злізав з "Вогнеблискавки". То була нечувана похвала з її вуст. Гаррі помітив, що її рука тремтіла, вказуючи на його плече. — Підійди до мадам Помфрі, поки судді оголосять твою оцінку... вона отам, щойно приводила до тями Діґорі...

— Гаррі, тобі вдалоси! — хрипко сказав Геґрід. — Ти си прорвав! Ти здолав рогохвістку! А пам'єтаєш, як Чарлі казав, що то є найгір...

— Дякую, Геґріде, — урвав його Гаррі, побоюючись, щоб Геґрід випадково не розпатякав, що він заздалегідь показав Гаррі драконів.

Професор Муді теж був дуже радий. Його магічне око аж танцювало в очниці.

— Поттере, трюк виконано в гарному стилі, — прогарчав він.

— Поттере, негайно в шатро швидкої допомоги... — нагадала професорка Макґонеґел.

Гаррі, і досі захеканий, вийшов із загороди і побачив біля входу в друге шатро мадам Помфрі. Вигляд у неї був стурбований.

— Дракони! — обурено сказала вона, затягаючи Гаррі всередину. Шатро було розділене на окремі відсіки-палати. Гаррі впізнав крізь брезент Седрикову тінь, але Седрик, здається, поранений був не важко, бо принаймні міг сидіти. Мадам Помфрі оглянула Гарріне плече, й на секунду не перестаючи сердито бурчати. — Торік дементори, тепер дракони, що вони вигадають ще? Тобі дуже пощастило... ранка неглибока... але її треба промити, перш ніж гоїти...

Вона промила поріз краплинкою якоїсь фіолетової рідини, що диміла й пекла, а тоді штрикнула Гаррі в плече чарівною паличкою, і ранка миттю загоїлася.

— Тепер посидь хвилиночку спокійно... Посидь! Потім підеш і довідаєшся свій результат.

Вона вибігла з його відсіку, й за мить він почув її голос уже з сусіднього: — Ну, як ти тут, Діґорі?

Гаррі не міг сидіти спокійно. У його крові й досі було забагато адреналіну. Він звівся на ноги, щоб побачити, що діється надворі, але не встиг підійти До