Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

- Так, і Дамблдор казав, що це буває тоді, як Волдемортом оволодівають сильні емоції, - підтвердив Гаррі, не звертаючи, як завжди, уваги на Рона й Герміону, що боязко здригнулися. - Можливо, він був просто, не знаю, дуже сердитий абощо того вечора, коли я відбував покарання.

- Він повернувся, тому шрам болітиме частіше, - сказав Сіріус.

- То ти не думаєш, що це було пов'язано з тим доторком професорки Амбридж, коли я відбував у неї покарання? - запитав Гаррі.

- Сумніваюся, - відповів Сіріус. - Я знаю, яку вона має репутацію, але впевнений, що вона не смертежерка...

- Вона така гидка, що могла б і бути, - похмуро зауважив Гаррі, а Рон з Герміоною енергійно й схвально закивали головами.

- Так, але світ не ділиться на добрих людей і на смертежерів, - гмикнув Сіріус. - Хоч я знаю, що то за мерзенна штучка... почув би ти, як про неї відгукується Ремус.

- То Люпин її знає? - швидко перепитав Гаррі, пригадуючи, як на першому уроці Амбридж згадувала про «небезпечних покручів».

- Ні, - заперечив Сіріус, - але два роки тому вона брала участь у складанні антивовкулачного законопроекту, після якого йому стало майже неможливо знайти собі роботу.

Гаррі згадав, який убогий вигляд мав останнім часом Люпин, і його неприязнь до Амбридж лише поглибилася.

- А що вона має проти вовкулак? - сердито запитала Герміона.

- Мабуть, боїться їх, - припустив Сіріус і усміхнувся, оцінивши її обурення. - Помітно, що вона терпіти не може будь-яких напівлюдських істот. Торік провела кампанію з вимогою зібрати всіх водяників і русалок, і позначити їх спеціальними ярликами. Уявіть, скільки треба витратити часу та енергії на переслідування цих істот, коли в нас вільно лазить такий гидкий хробак, як той Крічер.

Рон засміявся, а Герміона спохмурніла.

- Сіріусе! - докірливо сказала вона. - Чесно, якби ви хоч трошки краще поставилися до Крічера, я впевнена, що він би змінився. Ви, зрештою, єдиний живий член його родини, а професор Дамблдор казав...

- То як там в Амбридж уроки? - не дав їй договорити Сіріус. - Вона що, навчає вас, як убивати покручів?

- Ні, - відповів Гаррі, не звертаючи уваги на ображений вигляд Герміони, котра так і не закінчила своєї промови на захист Крічера. - Вона взагалі не дозволяє нам користуватися чарами!

- Ми тільки те й робимо, що читаємо дурнуватий підручник, - додав Рон.

- Я так і думав, - не здивувався Сіріус. - Ми маємо інформацію з міністерства, що Фадж проти проведення з вами бойових занять.

- Бойових занять! - не повірив своїм вухам Гаррі. - Невже він думає, що ми тут формуємо якусь чаклунську армію?

- Саме так він і думає, - підтвердив Сіріус, - а якщо точніше, то боїться, що Дамблдор збирає свою особисту армію, щоб захопити Міністерство магії.

Запала мовчанка, а тоді Рон сказав: - Нічого безглуздішого я ще досі не чув, включно зі всіма вигадками Луни Лавґуд.

- То нам не дозволяють вивчати захист від темних мистецтв, бо Фадж боїться, що ми використаємо закляття в боротьбі з міністерством? - розлючено спитала Герміона.

- Так, - підтвердив Сіріус. - Фадж упевнений, що Дамблдор не зупиниться ні перед чим для захоплення влади. Він з кожним днем стає дедалі відвертішим параноїком стосовно Дамблдора. Це лише питання часу, коли він зможе заарештувати Дамблдора, сфальсифікувавши якесь звинувачення.

Гаррі згадав листа від Персі.

- Не знаєш, що має з'явитися про Дамблдора у завтрашньому «Щоденному віщуні»? Ронів брат Персі вважає, що там буде...

- Не знаю, - відповів Сіріус, - бо на вихідні нікого з Ордену не бачив, усі зайняті. У нас не було нікого, крім мене та Крічера...

У Сіріусовім голосі виразно прозвучали гіркі нотки.

- То ти не маєш новин і про Геґріда?

- Ага... - згадав Сіріус, - він би мав уже повернутися. Ніхто не знає, що з ним сталося... - Але побачивши їхні ошелешені обличчя, швиденько додав: - Проте Дамблдор не переживає, то ж і ви не робіть з цього трагедії. Я впевнений, що з Геґрідом усе гаразд.

- Але він би вже давно мав повернутися... - стурбовано почала Герміона.

- З ним була мадам Максім, ми з нею зв'язалися, й вона розповіла, що додому вони добиралися окремо... але немає жодних свідчень, що він зазнав якихось ушкоджень або... одне слово, немає свідчень, що з ним щось не так.

Анітрохи цим не втішені, Гаррі, Рон і Герміона обмінялися тривожними поглядами.

- Краще поменше розпитуйте про Геґріда, - поспіхом додав Сіріус, - бо це лише приверне зайву увагу до його відсутності, а я знаю, що Дамблдор цього не хоче. Геґрід - міцний горішок, з ним усе буде нормально. - А коли й це їх не заспокоїло, Сіріус поцікавився: - А коли, до речі, ваша наступна подорож до Гоґсміда? Я так собі подумав, що на вокзалі ніхто замаскованого пса не помітив. То може...

- НІ! - вигукнули одночасно Гаррі й Герміона.

- Сіріусе, ти що, не бачив «Щоденного віщуна»? - стурбовано спитала Герміона.

- А-а, це, - вишкірився Сіріус, - та вони постійно намагаються вгадати, де я перебуваю. Хоч насправді ще ніколи не натрапляли на мої сліди...

- Але нам здається, що цього разу вони близько, - заперечив Гаррі. - Мелфой зронив у поїзді одну фразу, мовби знав, що пес - це ти. А на платформі був його батько... ти його знаєш - Луціус Мелфой... тому ніколи й нізащо тут не з'являйся. Якщо Мелфой тебе знову впізнає...

- Гаразд, гаразд, я все зрозумів, - урвав його Сіріус. Він мав дуже незадоволений вигляд. - Я просто подумав, що ти був би не проти зустрітися.

- Авжеж, не проти! Тільки я не хотів би, щоб тебе знову запроторили в Азкабан! - вигукнув Гаррі.

Запала мовчанка, під час якої Сіріус дивився на Гаррі з вогню, а на чолі між його запалими очима з'явилася зморшка.

- Ти не такий, як був твій батько, - зрештою доволі прохолодно вимовив Сіріус. - Для Джеймса життя без ризику було нецікаве.

- Послухай...

- Мені пора йти, чую на сходах Крічера, - сказав Сіріус, але Гаррі не сумнівався, що той вигадує. - Я напишу тобі, коли наступного разу з'явлюся в каміні, гаразд?