Юліан Семенов - Прес-центр

незважаючи на дії її підводних човнів, безпека морських перевезень союзників гарантована, а можливості Америки в суднобудівництві практично не обмежені. Невдовзі німців виженуть з Туніса. Дипломатичні відносини з Туреччиною для них назавжди втрачено, а Болгарія починає вагатися.

Він не згадав про Італію, тому що, на його думку, тепер ця країна не має серйозного значення.

Америка має в своєму розпорядженні чималий запас часу, грошей, людських ресурсів для того, щоб вести тривалу війну. Допускаючи психологічні прорахунки, Німеччина лише сприяла єдності та згоді в рядах союзників.

Настроївши проти себе соціалістів, євреїв, масонів і малі країни, вона тепер досаждає християнській церкві. Німеччина начебто старається зробити все можливе, аби тільки стати непопулярною.

Америка не має наміру воювати кожні двадцять років і прагне до міцного й тривалого урегулювання, у якому, зважаючи на гіркий досвід минулого, вона хоче відігравати вирішальну роль.

Можна лише жалкувати, якщо Німеччина не візьме участі в урегулюванні, бо ця країна відіграє, безумовно, важливішу роль, ніж будь-яка інша в Європі.

«Містер Робертс» сподівається, що Німеччина все-таки, як і раніше, залишиться стабілізуючим фактором, хоч зараз йому неясно, як цього домогтися. Ненависть, яку вона викликала до себе, — обставина, на котру доводиться зважати. У цей момент громадськість союзних країн не погодиться ні на який компроміс.

Він гадає також, що англосакси не примиряться з особистістю Гітлера, підпис якого не вселяє тепер ні найменшого довір’я.

У відповідь «гер Бауер» заявив, що німецький народ підтримуватиме Гітлера і його цілі, незалежно від того, який кінець судила йому доля. У Німеччині всі знають — боротьба буде тяжка й жорстока. Однак є підстави й для оптимізму. Європа перебуває в руках німців, просування росіян зупинено, англосакси не в змозі висадитися на континенті; їхні тилові комунікації під постійною загрозою. Геній і твердість фюрера — великий козир у руках Німеччини, відмовлятися від якого вона не має наміру.

Взагалі німці не такий народ, щоб співати «осанну» своєму фюрерові в дні тріумфу і «на хрест його», коли настають важкі часи. Ні один порядний німець не зробить цього, незважаючи на те, націонал-соціаліст він чи ні. Небезпека більшовизму також згуртовує німців.

Звичайно, допускалися й помилки, хоч їх було менше, ніж у противника. В жодній окупованій країні німці не поводилися так нерозумно, як англосакси в Північній Африці.

«Містер Робертс» знову погодився, що останнє слово ще не сказано. Він попросив «гера Бауера» не думати, ніби він, Робертс, недооцінює сили противника. Гармати говоритимуть доти, поки не виникне реальна перспектива закінчення війни. Можливо, в ході битви зміняться воля й настрій народів з обох сторін і вони відмовляться од війни. Ніхто не може нічого передбачити. Не виключено, що настане день, коли можна буде прискорити закінчення битви з допомогою своєчасно встановлених контактів, які сприятимуть усуненню непорозумінь і суперечностей.

«Гер Бауер», у принципі, не відкидаючи думки, висловленої «містером Робертсом», усе-таки сказав, що він не бачить такої можливості в найближчому майбутньому.

В кінці розмови «містер Робертс» запросив «гера Бауера» наступного дня повечеряти разом з його шефом, «містером Буллом». Підкреслив, що «містер Булл» — права рука президента з питань, які стосуються Європи, — радий буде зустрітися з «містером Бауером», щоб чесно й відверто обговорити існуючі проблеми. Він дав слово джентльмена, що ця їхня розмова залишиться в таємниці».

Степанов сховав диктофон, повернув документ Цорру.

— Цікаво. «Гер Бауер» — це штандартенфюрер СС князь фон Гогенлое?

— Саме так. «Містер Робертс» — людина Аллена Даллеса чи сам Даллес, а він очолював фірму «Салліван і Кромуел», що представляла інтереси концерну Баррі Дігона в гітлерівському банку Шредера, будучи при цьому резидентом американської розвідки! І цей Баррі Дігон посмів шантажувати мене тим, нібито я сприяв одному з його людей у контакті з наївним ідеалістом Гогенлое, якого після замаху на фюрера кинули до тюрми разом із дружиною… А в чому його провина?! В чому? Чи, тим більше, моя?! Але я вмію постояти за себе, пане Степанов, у мене є сили, щоб узяти реванш, я візьму його дуже скоро, стежте за газетами! Дігон не підніметься, це я рам кажу, а я не кидаю слів на вітер, вузол «Граціо — Гаривас» розв’яжу я, і то буде день мого тріумфу…

— Мабуть, ви не захочете розповісти мені про цей вузол?

— Поки що рано. Лишилися дні, пане Степанов, лічені дні до того, коли я відправлю тризну по Дігону… Публічно звинувачу його в причетності до загибелі Граціо, доведу документально, чому Дігону так заважав Граціо в Гаривасі. Нехай собі базікають про його самогубство, я знаю правду, всю правду… А втім… Спробуйте зустрітися з Бенджаміном Уфером… Поставте йому тільки два запитання: «Ви вірите в самогубство Граціо? А якщо ні, то кого ви можете звинуватити в його загибелі?» Ви інакше конкретизуйте предмет свого інтересу: «Кому на користь загибель Граціо?» І послухайте, що він вам відповість. Коли в ньому лишилась бодай крапля людської гідності, він скаже вам, що загибель Граціо вигідна лише одній людині — Баррі Дігону. Бо старий таємно лізе в Гаривас, а там були сильні позиції Граціо. Якщо Уфер вам не відповість, значить, і його, залякавши, перекупили. Тоді повертайтесь до мене через тиждень, і я відкрию те, що так чи інакше стане гласністю, але нехай він тільки посміє не відповісти вам!

— Пане Цорр, ви самі розумієте, якщо я писатиму, то робитиму це в радянській пресі… У нас не дуже люблять безіменні матеріали… Ви дозволите мені згадати ваше ім’я? Послатися на вас?

Цорр на якусь мить завмер, тінь розгубленості промайнула на його обличчі, і він сказав:

— Я маю порадитися з моїм адвокатом, пане Степанов. Ви знаєте, як можуть тут поставитися до мого співробітництва з червоними… А втім… Та ні, я мушу обговорити цю пропозицію… Без посилання на мене — будь ласка, я даю вам право, не може бути двох думок…

— Скажіть, а чим було викликано удар Дігона проти вас?

— Як чим?! — Цорр здивовано знизав плечима. — Знанням. Моїм знанням. Тим, що я знав більше, ніж інші.

— Коли про це стало відомо Дігону?

— Дігону, можливо, про це невідомо й досі, він вершина піраміди, але тисячі людей служать йому, зв’язані з ним, живуть його успіхами й бояться краху. Тому есе, що виходить з його концерну, для мене визначається єдиним ім’ям — Дігон!

— Звичайно… Однак мене цікавить дата… Коли Дігон зрозумів, що ви знаєте про нього й таке, що є його таємницею?

— За два тижні перед тим, як проти мене почали кампанію