Юліан Семенов - Бомба для голови

— Хоа! — крикнула вона безпорадно. — Запхніть його в машину! Річмонд, любий, не треба! Завтра вам буде соромно! Фердінанд, — вона, благаючи, обернулась, — сідайте в таксі, він скалічить вас!

Люс дав посадити себе в машину, та, коли вони від'їхали, він почав лаятись:

— Поверніть назад! Я кажу вам — поверніть назад! Ви не дали мені вдарити його! Поверніть назад, водію!

Джейн відчинила вікно, і в машині, де глухо гурчав кондиціонер, зразу стало жарко. Вона висунула обличчя назустріч вітру й тихо сказала:

— Фердінанд, таких, як ви, річмонди завжди битимуть… Саме тому ви мені й подобаєтесь…

«Ви ж батько, пане Дорнброк!..»

О восьмій ранку Берг подзвонив у секретаріат Дорнброка.

— Доброго ранку, говорить прокурор Берг. У мене є потреба зустрітися з паном Дорнброком.

— Доброго ранку, пане прокурор, голова нездужає, аде я доповім його помічникові про ваш дзвінок.

— З ким я говорю?

— Це секретар помічника пана голови.

У трубці щось клацнуло, і настала повна тиша. Берг ще раз переглянув ті запитання, які він хотів поставити Дорнброку.

— Дорнброк слухає…

— Доброго ранку, це прокурор Берг.

— Здрастуйте. Ви хочете, щоб я приїхав до вас? Чи в порядку послуги ви зможете приїхати до мене? Я хворий…

— Якщо лікарі не заперечуватимуть, я приїхав би до вас негайно.

— Лікарі, звичайно, заперечуватимуть, але я жду вас.

Дорнброк, закутаний пледом, лежав на тахті як мумія. На чорно-червоному пледі його великі руки здавалися страшенно білими.

— Я розумію ваше горе, пане Дорнброк, тому поставлю лише найнеобхідніші запитання.

— Дякую вам.

— Скажіть, ваш син був здоровий? Цілком здоровий?

— Ви маєте на увазі його душевний стан? Він був здоровий до того, як відправився в поїздку по Далекому Сходу. Він повернувся звідти іншим… Зовсім іншим. Я не впізнав Ганса, коли він повернувся звідти.

— Чим ви це можете пояснити?

— Не знаю.

— У вас є вороги, які можуть мстити?

— Вороги є в кожної людини. Чи можуть вони мстити мені, вбиваючи сина? Чи впливали на нього якимись іншими засобами, доводячи до самогубства? Я не можу відповісти на це запитання.

— Коли ви бачили сина востаннє?

— Увечері, напередодні трагедії.

— Де?

— Вдома.

— У вас була якась розмова з сином?

— Була.

— Про що?

— Про наші справи.

— Він був спокійний?

— Ні. Він був чомусь збентежений.

— Ви, як батько, можете пояснити, чим саме він був збентежений?

Дорнброк заперечливо похитав головою.

— Ви вірите в те, що ваш син міг покінчити життя самогубством?

Дорнброк глянув на Берга і не сказав ні слова. Вони дивилися один на одного, і обличчя їхні були непроникні.

А втім, Берг помітив, як затремтіли губи у Дорнброка, це була лише одна мить, але й Дорнброку було досить однієї лише миті, щоб побачити, як прокурор помітив ці його тремтячі губи.

«Ну й що?» — дивлячись на Берга, думав Дорнброк. — Ну й що, прокуроре? Ти йдеш по гарячому сліду, але мого хлопчика вже немає. Немає вже мого Ганса, а коли я зараз назву тобі ім'я, тоді не буде і мого діла, і тоді вже зовсім нічого не залишиться на цьому світі…»

— Ви можете сказати мені, що ставилося за обов'язок вашому сину в його останню поїздку?

— Те саме, що й завжди: вирішення справ, пов'язаних з виробництвом і фінансуванням нашого підприємства.

— Ви можете ознайомити мене з діловими паперами, з усіма документами, пов'язаними з його поїздкою?

Після довгої мовчанки Дорнброк відповів:

— Я повинен погодити це із спостережною радою.

— Коли це може бути?

— Як тільки лікарі дозволять мені встати.

— По телефону погодити не можна?

— У нас так не заведено.

— А якщо цього вимагатимуть певні обставини, можна сподіватись на вашу допомогу?

— Якщо обставини розслідування виявляться дуже серйозними, я піду на те, щоб винести це питання на правління без моєї особистої участі.

— О котрій годині ви бачилися з вашим сином у той трагічний день?

— Це було ввечері.

— Конкретно.

— Не пригадую.

— О шостій?

— Пізніше.

— О восьмій?

— Не пригадую.

— Чи довго тривала ваша розмова?

— Не більше години.

— І потім ваш син поїхав?

— Я цього не бачив.

— Більше ви з ним не зустрічались?

Дорнброк заперечливо похитав головою і нічого не відповів.

— Отже, ви з ним більше не зустрічались? — повторив Берг наполегливіше, і Дорнброк зрозумів, що в портфелі у прокурора записувальний пристрій. — Я зрозумів вас правильно?

«Я бачу, — думав Берг. — Я все бачу. Ти хочеш щось мені сказати, старина… Скажи, все одно ти не житимеш спокійно… Завжди перед тобою стоятиме обличчя сина… Ти ж знаєш, хто погубив його. Ну скажи!»

Дорнброк витримав його погляд, але відчув, як стало різати в очах.

Він доторкнувся пальцем до сухих повік і відчув різкий біль.

— Ви не пропустили ніяких деталей, які дали б мені змогу знайти вбивцю вашого сина? — тихо спитав Берг. — Я знайду його, пане Дорнброк. Тільки з вашою допомогою я зробив би це набагато швидше… Ви ж батько, пане Дорнброк…

Дорнброк заплющив очі, натякнувши, що він дуже стомився.

— Отже, ви вважаєте, що ваш син міг покінчити життя самогубством? — тихо запитав Берг. — Ви, батько, вважаєте, що це можливо?

І Дорнброк, не розплющуючи очей, відповів:

— Так.

…Берг знав тепер майже все про останній день Ганса Дорнброка. Він опитав сорок сім свідків і тепер мав точну схему того фатального дня. Лишалася тільки одна прогалина. Берг знав, що, повернувшись із Токіо, прямо з аеродрому Ганс поїхав на тенісний корт. Він зіграв два хороших гейми сам на сам з тренером Людвігом, потім провів шість геймів у парі з Віллі Доксом, журналістом з Лондона, а після цього, прийнявши гарячий душ, подався у своє бюро.

Берг знав тепер, що секретар передав Гансу список тих, хто дзвонив йому під час від'їзду. Було аж три сторінки густого машинописного тексту. Ганс перебіг прізвища, спіткнувся на одному — «Павло Кочев. Болгарія», запитав:

— Хто це?

— Вчений з Болгарії. Стажувався у Москві. Хотів зустрітися з вами.

— Це його телефон?

— Так. Але я думаю, що він уже поїхав. Дзвінок був тиждень тому.

— Що йому потрібно?

— Він не сказав про це. Він лише цікавився, чи можете ви з ним зустрітися.

— Спасибі. Попросіть до мене доктора Бауера.

Але Берг не знав, про що розмовляв Ганс з Бауером, і це була ота головна прогалина, яка зводила нанівець усі докази прокурора…

…Коли Бауер увійшов до Ганса, як завжди підтягнутий, усміхнений, Дорнброк уявив собі, як зараз зміниться Бауер, коли він скаже йому про провал переговорів з Лімом. Ганс знав, що всю попередню роботу провадив Бауер,