Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як гадаєш, мені варто сьогодні до них завітати? — спитала я, не надто впевнена у тому, що хочу почути відповідь.
— А що ти йому скажеш? — зітхнув Гідеон. — Він бачив, як кронпринц тобі освідчився. До речі, не хочеш пояснити, як це взагалі сталося?
Я зітхнула і розповіла брату всю правду. Він слухав, а очі його повільно розширювалися від подиву.
— Хочеш сказати, що він ризикнув, щоб просто допомогти тобі? Емілі, ти віриш у те, що він зголоситься розірвати заручини, коли вони тобі більше не будуть потрібні.
— Так, — кивнула я.
Я була в цьому впевнена. І найсильнішим аргументом була магічна клятва — єдине, про що я не сказала Гідеону.
Магічний дар Доріана — не моя таємниця.
— А ти не хочеш, щоб ваші заручини переросли у щось більше? — за мить пролунало питання, якого я боялася найбільше.
Бо не знала відповіді.
— Напевно, ні…
— Не надто впевнено пролунало, — пирхнув брат.
— Що я тобі можу сказати? — пробурмотіла я, закотивши очі. — Ти ж знаєш моє ставлення, я не хочу заміж. Але інколи… інколи мені здається, що це не така вже і погана ідея. Та я не можу сказати, що готова все кинути і хоч завтра стати дружиною кронпринца. Або когось іншого.
Я знову кинула погляд у бік маєтку Шерве. І замружилася.
— Ти заплуталася? — здивувався брат. — Це на тебе не схоже, Емілі. Ти завжди знала, як вчинити у будь-якій ситуації.
Не знаю, чи правильно він зрозумів мої слова. Та пояснювати нічого не стала. Відповіла розпливчасто.
— Це для мене теж сюрприз, — пробурмотіла я. І струснула головою. — Досить про це! Я спитала в тебе поради про інше. Я хочу пояснити все Крістіану. Це погана ідея?
— Якщо він для тебе щось значить, то ні, — знизав плечима брат. — І якщо ти віриш у те, що він це знання не використає собі на користь.
Останні слова Гідеона змусили мене замислитися.
А що я на справді знала про Крістіана? Що він син купця. Що він більше полюбляє спостерігати за аристократами, ніж брати участь в їхніх розвагах. Що він дуже обережний у своїх словах та діях. А чи має він взагалі якийсь титул? Я жодного разу не чула, щоб до нього зверталися якось окрім «лорд». Та попри це його все одно запрошують на заходи, що влаштовують аристократи. А які в нього стосунки з батьком? Де його мати? Чому інколи він уникає мене, наче я вчинила якось неправильно?
Рішення я ухвалила, так і не знайшовши відповіді на свої запитання. Обійняла на прощання брата, взяла з нього обіцянку ще раз подумати над нашою ситуацією і нагадала, що рослини без додаткового вливання магії у мішечках проживуть ще кілька діб.
— Ти зможеш збільшити їхній час? — спитав брат. А я кивнула.
Зараз я могла сказати, що зможу будь-що. Завдяки щоденнику Хісарії я відчувала себе впевненою у власних силах. Принаймні, коли мова заходила про магію.
Чим більше я думала про Крістіана, тим менше упевненості залишалося в мені.
Саме тому я так квапилася. Залишила за спиною заїжджий двір, підхопила Буревія під вудила і повела широкою площею. Останні слова брата не йшли з голови.
— Ти помітила, як змінилися зачіски леді на минулому заході? — спитав він мене перед виходом.
А я нічого не помітила. Минулий захід промайнув для мене, як в тумані. А брат так нічого і не пояснив. Тільки попросив звернути увагу на це на наступному заході, який мав відбутися за кілька діб.
Чесно кажучи, в мене вже голова йшла обертом від усіх цих свят, які влаштовували на честь нових леді. І зараз я не готова була думати ні про що окрім…
— Леді, вам призначено зустріч? — біля воріт мене зустрів чоловік у темно-синьому вбранні. Зализане світле волосся, чемна усмішка, білі короткі рукавички.
Те, що дворецький дому Шерве знаходився на вулиці, здивувало мене.
— Леді Емілі Браер, — кивнула я слузі. — Ні, зустріч не призначено. Та я хотіла б поговорити з Крістіаном Шерве, якщо він зараз вдома.
— Молодий лорд вдома, — чоловік ввічливо відповів і схилив голову. — Я повідомлю йому, що ви прибули.
— Дякую, — мій голос здригнувся.
А слуга кивнув комусь, хто знаходився за деревами. І за мить до мене підскочив хлопчина з пропозицією забрати коня.
Буревій зреагував на цю пропозицію швидше за мене. Невдоволено тряхнув головою, вперся всіма копитами в землю та зафиркав.
Мені довелося відмовити конюху. Двічі. Тому що він запропонував мені пройти з конем у сад, почекати на свіжому повітрі. А я… я раптово злякалася.
Що я взагалі тут роблю? Про що я збираюся поговорити з Крістіаном?! Чому я вирішила, що йому цікаво буде знати правду?
Ці та інші питання боляче жалили мене одне за одним. Набридливо дзижчали у вухах. І я вже була готова розвернутися. Залізти на спину Буревію і пустити того галопом. Мчатися столицею, оминаючи людей та карети, не зважати ні на кого. Я навіть зробила один крок назад, коли…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто трьох королів, Анна Мінаєва», після закриття браузера.