Томас Харріс - Ганнібал

рух завдяки важелю та шнеку й дозволяв нахиляти пляшку на частки сантиметра. Нехай солоне морське повітря зробить свою справу, а потім він вирішить, як чинити далі.

Він розвів багаття на грубому грудковому вугіллі й приготував собі напій, вино «ліле» й скибка помаранча на льоду, одночасно роздумуючи над fond[124], який розробляв уже кілька днів.

Доктора Лектера надихнули поради Александра Дюма щодо приготування бульйону. Усього три дні тому, після повернення з того лісу, де полювали на оленів, він додав у каструлю з бульйоном жирну ворону, яка встигла натоптатися ягодами ялівцю. Маленькі чорні пір’їнки попливли по спокійних водах затоки. Махове пір’я він зберіг, аби виготовити з нього плектри для клавесина.

Наразі доктор Лектер і собі почавив ягоди ялівцю й почав припускати цибулю-шалот у мідному сотейнику. Зав’язав бавовняну нитку охайним хірургічним вузлом навколо жмутика свіжих духмяних трав, поклав у сотейник і залив ополоником бульйону.

Вирізка, яку доктор Лектер дістав із керамічного горщика, потемніла від маринаду, з неї скрапувала рідина. Він витер її насухо, а тоді підгорнув вужчий край м’яса й перев’язав його, аби діаметр шматка був однаковим по всій довжині.

За деякий час вогонь розгорівся до потрібної температури, і доктор Лектер розподілив вугілля на дві ділянки: дуже гарячу й трохи холоднішу. Вирізка зашипіла на залізі й садом заклубочився сизий дим, що немов танцював під музику з колонок. Доктор Лектер поставив зворушливу композицію Генріха VIII «Якби запанувала справжня любов».

Пізно вночі, коли губи поплямовані червоним «шато-петрю», коли маленький кришталевий бокал із «шато дʼІкем» медового кольору стоїть на підсвічнику, доктор Лектер грає Баха. У його уяві крізь листопад біжить Старлінг. Перед нею вистрибують олені, несуться вгору схилом повз доктора Лектера, який нерухомо сидить на косогорі. Біг триває, триває, Лектер переходить до «Варіації 2» з «Ґольдберґ-варіацій», світло від свічок виграє на його рухливих руках — раптовий збій у мелодії, миттєвий образ закривавленого снігу й брудних зубів, цього разу не більш ніж спалах, що зникає з чітким, важким звуком, тюк, арбалетний болт проходить крізь череп — і ми знов опиняємось у затишному лісі, струменить музика, і у світлі, повнім квіткового пилку, Старлінг біжить геть з очей, зібране у хвіст волосся підскакує, мов оленячий хвостик, і далі, вже не відриваючись, доктор Лектер дограє варіацію до кінця, і западає тиша, солодка й насичена, як «шато дʼІкем».

Доктор Лектер підніс келих до світла. Свічка горіла за келихом, мов сонячні спалахи на воді, а вино набуло кольору зимового сонця на шкірі Кларіс Старлінг. Доктор подумав, що скоро в неї день народження. Замислився, чи не вціліла якась пляшка «шато дʼІкем» від року її народження.

Певно, варто зробити подарунок Кларіс Старлінг, якій за три тижні виповниться стільки ж років, скільки встиг прожити Христос.

Розділ 63

Тієї миті, коли доктор Лектер підняв винний бокал до свічки, А. Беннінг, яка допізна залишилась у ДНК-лабораторії, піднесла до світла гель з результатами електрофорезу і поглянула на смужки з червоними, синіми й жовтими крапками. То був зразок клітин епітелію із зубної щітки, яку доправили з палаццо Каппоні в мішку з італійською диппоштою.

— Гм-гм-гм-гм, — пробурмотіла вона й набрала номер Старлінг у Куантіко.

Слухавку взяв Ерік Пікфорд.

— Вітаю, покличте, будь ласка, Кларіс Старлінг.

— Її сьогодні немає, я за головного, чим можу вам допомогти?

— У вас є номер її пейджера?

— Вона на іншому телефоні. Що у вас?

— Передайте їй, будь ласка, що телефонувала Беннінг із ДНК-лабораторії. Скажіть їй, будь ласка, що ДНК із зубної щітки та вії зі стріли збігаються. Це доктор Лектер. І попросіть її мені перетелефонувати.

— Дайте мені ваш додатковий номер. Звісно, просто зараз їй усе перекажу. Дякую.

На іншій лінії Старлінг не було. Пікфорд зателефонував додому Полові Крендлеру.

Старлінг не зателефонувала А. Беннінг у лабораторію, і лаборантка трохи засмутилась. А. Беннінг витратила на аналіз багато власного вільного часу. Вона пішла задовго до того, як Пікфорд зателефонував Старлінг додому.

Мейсон про все дізнався за годину до Кларіс.

Він коротко переговорив із Полом Крендлером, говорив неквапливо, чекав на подихи респіратора. Розум був абсолютно ясним.

— Час випускати Старлінг, поки вони не почали мислити далекоглядно й не зробили з неї приманку. Сьогодні п’ятниця, у вас лишаються вихідні. Починай, Крендлере. Натякніть нашим європейцям щодо оголошення і розпочинайте стеження, їй уже час іти. І ще, Крендлере…

— Мені б хотілось, аби ми просто…

— Просто зробіть, що треба, і коли ти наступного разу отримаєш ту листівку з Кайманових Островів, то побачиш, що під маркою стоїть уже інша цифра.

— Гаразд, я… — сказав Крендлер і почув сигнал відбою.

Ця коротка розмова страшенно втомила Мейсона.

Наостанок перед тим, як поринути в перерваний сон, він викликав Корделла й наказав:

— Пошли по свиней.

Розділ 64

У фізичному плані набагато складніше перевозити проти волі напівдиких свиней, аніж викрасти людину. Свиню важче схопити, ніж людину, великі тварини сильніші за людей, і рушницею їх не залякаєш. Якщо вам хочеться зберегти цілість ніг і живота, то треба брати до уваги їхні ікла.

Свині з іклами інстинктивно випускають кишки, якщо б’ються з прямостійними істотами, як-от люди чи ведмеді. Від природи вони не перегризають сухожилків, але швидко вчаться цього прийому.

Якщо вам потрібно перевезти тварину живцем, то її не можна знешкоджувати електричним струмом, бо свині мають схильність до фатальної фібриляції передсердь.

Карло Деоґрасіас, повелитель свиней, був терплячим, мов крокодил. Він експериментував із седативним для тварин, використовуючи той самий ацепромазин, який планував ужити з доктором Лектером. Тепер він точно знав, яка доза потрібна для того, щоб заспокоїти стокілограмового дикого кабана, та через які інтервали давати ці дози, аби притишити його на чотирнадцять годин без тривалої післядії.

Оскільки фірма Верджерів була великим імпортером та експортером тварин, а також авторитетним партнером міністерства сільського господарства в програмах експериментального розведення, то свинки Мейсона потрапили в США по накоченій доріжці. Довідку від ветеринарної служби № 17–129 надіслали факсом до Санітарно-епідеміологічної станції тварин і рослин у Рівердейлі, штат Меріленд, як і вимагалося, разом із ветеринарними афідевітами з Сардинії та внеском пацієнта в $ 39,50 за п’ятдесят соломинок замороженої сперми, яку захотів привезти Карло.

Дозволи на свиней та сперму також прийшли факсом, разом із винятковим правом обійти звичний карантин для свиней, заведений на Кі-Вест, а також підтвердженням, що бортовий інспектор перевірить тварин у Міжнародному аеропорту Балтимор-Вашингтон.

Карло разом із помічниками, братами Пʼєро й Томмазо Фальчіоне, зібрали клітки.