Катаріна Рейніс - Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс

До нього легким кроком наближалася Іва. Мила, весела і неймовірно приваблива дівчина. Її теплий погляд, лагідна мова та неабияка завзятість викликали бурю емоцій досі невідомих… Чи, можливо, забутих? Вона невловимо когось нагадувала чоловікові, когось рідного та давно втраченого.

- Іду! - відповів велетень, втираючи спітніле чоло і жбурляючи сокирою в колоду.

Сонце повільно хилилося до заходу, передвіщаючи швидке настання ночі. Майже три седмиці пройшло з того часу, як він втратив свою силу. Час, який раніше здавався чимось нескінченним та неважливим, раптом помчав зі швидкістю шаленого горрая. Людське тіло виявилося тендітним і надто слабким, а життя  швидкоплинним.

- Ти знову про щось задумався, - повернула до реальності тонка долоня, що невпевнено торкнулася широких чоловічих грудей. В карих очах промайнули жаль упереміш з болем. - Досі згадуєш втрачене?

Під серцем відчутно штрикнуло. Так, незважаючи на втрату магії і безсмертя, його все ще тягло туди, в невідомість. Тільки боротися з цим стало значно простіше. Варто лишень відволіктися і ненажерлива порожнеча відступала на другий план, а то й зовсім зникала.

"А може кинути все і залишитися тут?" - зринала іноді зрадлива думка. Якщо всі, кого він досі знав, так легко покинули його одного, без жодних пояснень та допомоги, чи варто взагалі туди повертатися.

- Не важливо, - струснувши головою, озвався чоловік. Відвернувшись від Іви, він рішуче попрямував геть.

"Час ще є!" - переконував себе, коли небо зненацька затягло хмарами. Море спінилося, а в повітрі відчутно запахло божественною магією. "Почалося!" - зрозумів Джодаж.

- Вибач, мила, - криво посміхнувся приголомшеній дівчині, - проте вечеря скасовується. Мені пора!