Надія Борзакова - Брехня, Надія Борзакова

Тон жартівливий, а погляд серйозний. Напружений, а ще схвильований і трохи збентежений.

- У серпні буде чудово, - шум приховував те, що мій голос зривався.

- Так?

- Так!

Теплі метал, зігрітий в його руці охопив мій безіменний палець, діамант засяяв на сонці. Ми поцілувались, і я відчула, як від щастя паморочиться голова.

Приземлились і відразу ж поїхали на зустріч. Обговорили проект майбутнього будинку і знову замість креслень я побачила справжні кімнати. Їх дизайн, меблі, дрібниці над каміном. Навіть відчула запах, яким буде наповнений наш будинок.

Ви відчували себе колись найщасливішим? Я так. Кожну секунду цього такого короткого дня я була найщасливішою.

Вам здавалося, що ви летите в прірву? Темну і бездонну? Мені так. Двічі.

Того вечора я ще не знала, що скоро буде третій. І уявити собі не могла, що є катастрофи страшніші за ті, що вже трапилися.

Ми міцно спали. Втомлені, шалено щасливі. Я не пригадаю потім що конкретно мені снилося, але це точно було щось приємне. Настільки, що коли телефонний дзвінок розбудив, я дуже старалася заснути знову, навіть почувши, як Артем став лаятися крізь зуби.

- Маленька... Віка, - а ось цей моторошний, хрипкий шепіт був як відро крижаної води на голову. - Дещо сталося...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно